29. Стася

Від Стасі

— Привіт, дівчатка, — сказала я.

— Привіт, люба, — відповіли вони майже в один голос.

— Ну як побачення?

— Та все добре, — трохи засмущено відповіла я. — Краще розкажіть, як ви прогулялися.

— Та чудово.

— Вибачте, мені трохи соромно, що я вас залишила...

— Ти що, люба? Ми за тебе тільки раді, — усміхнулася Аліна.

— Так, і будемо щасливі, якщо у вас усе складеться серйозно, — додала Марта. — Але якщо він тебе образить, нехай тікає, бо я за себе не ручаюся.

Ми з Аліною розсміялися.

— Як же я вас люблю. Ви мої найкращі подруги. Дякую вам.

— І ми тебе любимо, — відповіли дівчата. — Разом назавжди.

Ми обійнялися й ще довго стояли, не відпускаючи одна одну. Як же важливо мати подруг, які стали майже рідними сестрами. Тих, хто завжди підтримає, допоможе і щиро порадіє твоєму щастю. За чотири роки ми пройшли разом так багато, що стали нерозлий вода. І нехай кажуть, що справжньої дружби не існує, я точно знаю — існує.

— Ну що, ходімо вип'ємо кави, раз уже зібралися. Тим більше світло вимкнули.

— Так, ходімо.

— Дівчата, ви не будете проти, якщо я потім ненадовго піду? Яр запросив мене до себе на каву. Але я навіть не знаю, чи варто.

— Та ти що! Тобі вже давно пора, — одразу відреагувала Марта. — Ти ж сама казала, що колись зустрінеш саме такого чоловіка. То, може, це він?

— Та ну вас. Я не збираюся з ним спати. Ми просто поговоримо.

— Ну так, ну так, — закотила очі Марта. — Але гарну білизну все одно вдягни.

— Марта має рацію, — підтримала її Аліна. — Хіба це не той чоловік, про якого ти мріяла? Може, це твій шанс?

— Шанс віддатися чоловікові, з яким ми знайомі лише кілька днів?

— А чому ні, якщо він тобі подобається, а ти подобаєшся йому? Іноді люди не можуть пізнати одне одного за двадцять років, а іноді за три дні розуміють більше, ніж за все життя. Але вирішувати тільки тобі. Просто відкинь сьогодні хоча б на вечір усі ці «правильні» думки й перестань усе контролювати. Прислухайся до свого серця. Воно підкаже правильну відповідь.