На висоті почуттів

27. Ярослав

Ми сиділи в машині хвилин двадцять, поки злива не вщухла. Сиділи й цілувалися.

— Я від тебе фанатію, — сказав я між поцілунками.

— Мені теж дуже добре поряд з тобою, — відповіла вона.

Я радів її словам, немов підліток.

Усередині все завмирало від бажання бути ближче до цієї дівчини. Навколо панувала темрява, а дощ за вікном поступово стишався.

Ми насилу відірвалися одне від одного й вирішили їхати далі до комплексу.

Деякий час їхали мовчки. Кожен думав про своє, аж поки я не запитав:

— Давай продовжимо вечір разом?

— Я б дуже хотіла, але не знаю... Я пообіцяла дівчатам провести вечір із ними.

— Думаю, твої подруги дуже розумні. Вони все зрозуміють і не образяться, якщо сьогодні ти будеш не з ними, а зі мною, — сказав я.

— Ти так думаєш? — із загадковою усмішкою запитала Стася.

— Я це знаю, — упевнено відповів я.

— Ну добре. Але я все одно заскочу до них.

— Звісно. Ти навіть встигнеш трохи посидіти з ними. Я швидко розберуся з електроенергією в комплексі й зайду за тобою.

— Добре, домовилися.

Коли ми під'їхали до комплексу, горів лише головний ліхтар. Далі простягалася суцільна темрява.

— Принцесо, виходь із машини, — сказав я, відчиняючи перед Стасею дверцята й подаючи їй руку, щоб вона не послизнулася.

— Дякую, — усміхнулася вона й міцно вхопилася за мою руку.

— Обережно. Я проведу тебе до котеджу, а пізніше зайду за тобою.

Подобається

#1333 в Жіночий роман
#4871 в Любовні романи
#2187 в Сучасний любовний роман

Відредаговано: 09.06.2026