На висоті почуттів
12. Стася
Я відвела погляд на дорогу, але думками знову поверталася до нього. До того чоловіка, який з’явився так несподівано і залишив після себе дивне відчуття тривоги впереміш із цікавістю. Його блакитні очі були надто холодними, але саме в цій холодності ховалося щось небезпечно привабливе.
— Ти взагалі нас чуєш? — засміялася Марта, легенько штовхнувши мене плечем.
— А? Так, чую… — я усміхнулася, відводячи погляд у вікно.
За склом повільно темніли Карпати. Верхівки гір ховалися в легкому тумані, а дорога звивалася між лісами, ніби вела нас у зовсім інший світ. У машині грала тиха музика, дівчата щось обговорювали, але я майже не слухала.
Перед очима знову виник він.
Темне волосся, впевнена постава, дорогий годинник на руці, пальці, що спокійно стискали кермо чорного позашляховика. У ньому було щось таке, від чого хотілося триматися подалі… і водночас підійти ближче.
— До речі, — задумливо протягнула Оля, — той чоловік біля оглядового майданчика явно не міг відвести від тебе погляду.
— Не вигадуй, — тихо відповіла я, хоча серце чомусь забилося швидше.
— Стась, та ми всі бачили, — засміялася Марта. — Так дивляться або на проблему… або на жінку, яка дуже сподобалась.
Я нервово усміхнулася і знову подивилася у вікно.
І саме в цей момент позаду нашої машини з’явилися яскраві фари чорного автомобіля.
#828 в Жіночий роман
#3038 в Любовні романи
#1385 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 17.05.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
