На висоті почуттів

5. Ярослав

Я ще кілька секунд стояв на терасі, дивлячись у бік її котеджу.

Вона вже не дивилася на мене — повернулася до своїх гір, але щось у тому короткому погляді зачепило сильніше, ніж я очікував.
Я звик контролювати реакції. Людей. Простір. Себе.
Але не це.
Я зробив ковток кави й відвернувся, ніби нічого не сталося.
Та всередині залишилось відчуття, яке я давно навчився ігнорувати.
Живе.
Непотрібне.
Небезпечне.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше