1. Стася

Привіт, я — Стася.
І зараз я їду в гори зі своїми однокурсницями-подругами святкувати наше закінчення університету.
Якщо чесно, я досі не можу повірити, що це сталося. Чотири роки лекцій, недоспаних ночей, кави о третій ранку, паніки перед сесіями й фрази «та ми все встигнемо» — залишилися позаду. Попереду було щось нове. Незнайоме. Трохи страшне. Але сьогодні я не хотіла про це думати.
Сьогодні — тільки ми, дорога й гори.
— Стася, ти знову зависла у вікні! — сміючись, штовхнула мене Марта.
— Бо тут нереально красиво, — усміхнулася я, дивлячись на зелені схили, які вже починали з’являтися за вікном поїзда.
Сонце повільно ховалося за дерева, вкриваючи все навколо теплим золотим світлом. Дівчата голосно щось обговорювали, робили фото, сміялися, а я просто мовчки дивилася вперед і вперше за довгий час почувалася… легко.
Наче життя тільки починається.
— До речі, — підморгнула Аліна, — я читала, що в тому комплексі часто відпочивають багаті чоловіки.
— Почалося, — закотила очі Марта.
— А що? Ми молоді, красиві й офіційно з дипломами, — гордо сказала Аліна. — Треба використовувати шанс.
Ми засміялися.
Я ніколи не була з тих дівчат, які полюють на «успішних чоловіків». Мене більше цікавили люди, з якими можна говорити до другої ночі, сміятися без причини й мовчати без незручності.
Хоча… тоді я ще не знала, що одна випадкова зустріч у горах переверне все моє життя.