8. Більше жодних гір

Повне усвідомлення того, що сталося, а надто — що могло статися, прийшло лише вночі.
Рівно о двадцять третій небо розколола гроза.
Злива сипонула такою стіною, що не видно було ані сусідньої хати за двадцять метрів, ані гойдалки біля альтанки. Шалений вітер трощив гілля, рвав дроти. Блискавки спалахували одна за одною, перетворюючи темну карпатську ніч на фантастичну лабораторію Ніколи Тесли.

Мене накрила тривога, майже паніка:
«Тарасе, ти розумієш, що саме ця злива врятувала тобі життя. Звірі відчули її наперед і розбрелися — в барлоги, у нори, під корчі. І, можливо, лише тому ми не зустріли нікого. А якби залишилися в лісі… та ще й надумали ночувати на дереві…»

Такі думки переслідували мене всю ніч. Серце гупало так, що заснути було неможливо.

Наступного дня я не витримав. Дістав ноутбук, відкрив карти Google і знайшов ту саму точку, де ми медитували серед хмар, перш ніж остаточно заблукати. Зображення на екрані недвозначно показувало: я заплутався не у трьох, а у двох соснах. Обери ми будь-який інший шлях униз — і за пів години, максимум за годину, вже були б удома. Але ж ні, я вперся й повів усіх у напрямку, де на десятки кілометрів — жодної душі. А з моїм нещодавно виявленим топографічним кретинізмом марш-кидок на сотню кілометрів був нам забезпечений.

Остаточне рішення визріло швидко:
Годі. Жодних гір!
Басейн, велосипеди, лазня, настільні ігри, риболовля у тазику — що завгодно, тільки не гори!

Минуло два дні.
— Тарасе, а ж до білого дому ми так і не дійшли.
— Ну нащо ти мені це нагадала!
— Романе, намалюй нам карту, як знайти той білий дім.

Карта у нас була. Але примхлива погода вперто не дозволяла вдруге вирушити в гори.

Ми блукали найближчими пагорбами, ганяли на велосипедах, кілька разів «вібрували» разом із бджолами, навіть встигли потрапити на рок-фестиваль.
Та це вже зовсім інший Ретрит.

P.S. За вісім годин до потяга я все ж не витримав і збігав до того самого недобудованого будинку. Весь шлях туди-назад зайняв усього 40 хвилин. Магура, на якій ми заблукали, — набагато красивіша!

Відтоді Карпати стали для мене місцем сили.

І щороку — так чи інакше — я повертаюся до них.

Помедитувати.

З ведмедями.

***

Дорогий читачу, дякую, що знайшов час і дочитав цей текст до кінця 🙏 Це для мене набагато важливіше, ніж може здаватися — адже твоя увага й інтерес роблять мої зусилля недаремними. Я буду дуже радий почути твої думки: що сподобалося, чого, можливо, бракує, а що варто було б змінити. Особливо ціную щиру критику — саме вона допомагає рости й ставати кращим у тому, що я роблю. Твій відгук — це справжній орієнтир, і завдяки йому я можу рухатися далі.