2.1 Чай від серфінгістки

О п'ятій ранку нас розбудив стукіт у двері та знайоме з дитинства побрязкування ложечки об склянку. Балансуючи в такт вагона, наче серфінгіст, до купе увійшла провідниця. У сліпучо-білій сорочці та зі слідами безсонної ночі в зачісці й макіяжі.

— Доброго ранку. Ваш чай. Зупинка за двадцять хвилин. Стоянка три хвилини.

Пронісши наді мною три склянки окропу в одній руці, вона вивіреним рухом поставила їх на столик і попливла далі.

Цей ритуал завжди викликав у мені тривогу. Ти напівспиш, напівстоїш, до виходу двадцять хвилин. За десять — санітарна зона, туалети зачиняються. І ти не знаєш, куди бігти: вмитися, почистити зуби, поміркувати на самоті чи переодягтися. А тут ще: «Ось ваш чай».

На практиці все значно простіше. Черговий поштовх вагона — й удар головою об верхню полицю остаточно тебе будить. Три хвилини на туалет з урахуванням черги. Довше там бути не хочеться: тісно, ​​мокро, дзеркало, ніби із Задзеркалля, вода з крана тече як сік з берези. Швидко переодягнувся. Це ж не в своїй домашній «гардеробній», сорочка в шафі, штани на дивані, шкарпетки, ну кожного свої затишні місця. Хоп — і ось ти вже красунчик. Із зализаною мокрою зачіскою, набряклими очима, з валізою, і навіть постіль встиг здати. Сидиш, потягуєш чайок. А за три хвилини стоянки встигаєш купити на вокзалі нормальну каву, вийти на перон, закурити й навіть сказати серфінгістці, що від'їжджає:

— Дякую за чай.

І цього разу було приблизно так само. Тільки я не нервував — я у відпустці. Дані взагалі все… «Нехай весь світ зачекає». І лише Оленка не могла знайти якийсь крем у своїй сумочці.

І ось три заспаних красені вийшли з кавою на . . . ну гаразд не площу, перон. Потяг, перон, вокзал, вузька дорога. Все. І десь у цьому чотирикутнику на нас мав чекати наш орендодавець, Роман.