Розділ 27

​Олена важко опустилася в сусіднє крісло. В її очах палав втомлений, роздратований вогонь після пресконференції.

— Стасю, зніми з мене ці шпильки! — різко кинула вона. — Журналісти на пресконференції зовсім з глузду з’їхали. П’ять разів запитали про нашу «пристрасть» із Вадимом. Терпіти не можу цей цирк.

​Стася миттєво підскочила до неї, але Олена раптом завмерла, помітивши мене в дзеркалі.

​Її погляд повільно ковзнув по моєму смарагдовому вбранню.

— А це що? — Олена вигнула ідеально намальовану брову. — Чому наложницю-трофей одягли в цей шовк? Хіба вона не мала стояти десь у хвості гарему?

— Вадим Сергійович вніс правки, Оленочко, — спокійно пояснила Стася. — Тепер у неї особливий статус. Вона — строптива здобич, яка зацікавила Лорда своєю дикістю. Він хоче бачити її ближче до свого трону. Поки що вона — просто наложниця... але претендує на більше.

​Олена нарешті повернула голову й подивилася мені просто в очі.

— Вадим «виділив», значить... — вона гірко всміхнулася. — Дивись, дівчинко, не переплутай софіти зі справжнім сонцем. Ти для нього — лише рідкісний експонат, який він привіз із війни. Завтра він знайде інший.

​Вона знову заплющила очі.

— Ми зараз знімаємо підготовку до весілля. Мій шлюб із Лордом — це стратегія. Але ти... ти в цій сцені маєш бути нагадуванням про те, що його серце — це поле бою.

— Вадиме, ти тут?

​Я різко обернулася.

​У дверях стояв Яворський у костюмі Лорда — чорний оксамит, шкіра, на поясі той самий кинджал.

​Він виглядав настільки владно, що в гримерці раптом стало тісно дихати.

— Починаємо через десять хвилин, — коротко кинув він. — Віко, сподіваюся, ти вивчила нові репліки. На майданчику не буде часу на репетиції.

​Олена різко розплющила очі.

— Репліки? У трофея вже є репліки? Вадиме, вона ж мала просто мовчки стояти за моїм плечем!

​Вадим підійшов ближче, поклавши руку на спинку крісла Олени.

​Але дивився він на мене. ​У його погляді на мить промайнув спогад про мою вчорашню атаку — ту вперту пристрасть дівчини, яка не звикла здаватися без бою.

— Сюжет змінився, Аделаїдо, — спокійно промовив він. — Лорду потрібен свідок його справжніх намірів. І це буде вона.

​Він зробив коротку паузу.

— Бо вона єдина, хто не боїться дивитися мені в очі.

​Майданчик перетворився на розкішні покої принцеси Аделаїди. Усюди — важка парча, запах східних пахощів і мерехтіння сотень свічок. Я стояла біля величезного дзеркала, поки костюмери востаннє поправляли на мені смарагдовий шовк.

​У цьому світі я не була служницею. Я була військовим трофеєм — дівчиною, яку Лорд привіз із останнього походу як знак своєї перемоги. Зараз я лише одна з багатьох у його гаремі, звичайна наложниця, чия доля залежить від того, чи залишиться Лорд задоволений після першої спільної ночі. Але мене виділили. Лорду сподобалася моя строптивість. Та дика пристрасть, з якою я кинулася на нього минулого разу.

​— Камера! Мотор! Почали! — скомандував режисер.

​Олена в образі Аделаїди сиділа перед дзеркалом. Велична, холодна, бездоганна. Майбутня дружина Лорда. Жінка, яка мала народити йому спадкоємців і об’єднати два королівства політичним шлюбом. Але навіть крізь образ було видно напругу в її плечах.

​Вона кинула на мене погляд через дзеркало.

— Подай мені кольє, — її голос був холодним, як сталь. — Ти, дикунко, що досі пахнеш попелом свого міста. Думаєш, якщо Лорд привів тебе сюди, то ти щось значиш? Ти лише трофей. Черговий шматок війни, який він викине, щойно йому набридне.

​Усередині в мені одразу спалахнув вогонь.

​Я підійшла ближче, повільно застібаючи кольє на її шиї.

— Моє місто згоріло, — тихо промовила я за сценарієм, і власний голос здався мені занадто справжнім. — Але я жива. А ви, принцесо, закуті в це золото сильніше, ніж я у свої кайдани. Ви купуєте його прихильність політикою... а я забираю її пристрастю.

​Олена ледь помітно завмерла. На секунду я побачила в її очах не Аделаїду, а саму Олену — актрису, яка не очікувала такого удару від новачка.

​У цей момент двері покоїв відчинилися.

​Кроки Лорда прокотилися залою повільною луною.

​Вадим зупинився позаду нас, і в дзеркалі відбилися одразу троє: принцеса, Лорд і його дикий трофей.

— Досить, Аделаїдо, — спокійно промовив він, поклавши руку мені на плече. Від цього дотику по шкірі миттєво пробіг жар. — Не катуй дівчину. Вона нагадала мені, що таке справжня битва, поки ти розважала мене дипломатією.

​Він розвернув мене до себе, ніби забувши, що його майбутня дружина стоїть поруч.

​Його погляд уважно ковзнув по моєму обличчю.

— Якщо ти будеш такою ж сміливою вночі, як зараз, — тихо промовив Лорд, провівши пальцем по моїй щоці, — то вранці станеш фавориткою. А поки що... прислужуй своїй майбутній господині.

​Олена різко підвелася. Її шлейф зачепив підсвічник, і кілька свічок хитнулися.

— Ти принижуєш мене перед цією... — вона задихнулася від злості. — Перед трофеєм? За тиждень до нашого весілля?

— Стоп! Знято! — вигукнув режисер. — Оце напруга! Олено, цей гнів був шикарним. Віко, ти неймовірно тримаєш кадр. Вадиме, ти бачиш, що між ними відбувається?