Розділ 15

Я міцніше перехопила сукні, намагаючись не наступити на поділ якоїсь неймовірно дорогої спідниці, і побігла за нею коридорами, гадаючи, що це за страшна «королева Алевтина», якої всі так бояться.

​Ми ледь не вибили двері, влітаючи до просторої, сліпучо яскравої гримерки. Але не встигла я зробити і двох кроків, як Ельвіра раптом пискнула і різко пригнулася.

Над її головою, зі свистом розтинаючи повітря, пролетів важкий дерев'яний гребінець і з гуркотом врізався у стіну прямо біля мого вуха.

​Я завмерла з горою суконь у руках.

​У центрі кімнати, перед величезним дзеркалом із софітами, сиділа вона.

​Алевтина Красінська.

​Легенда кіно, діва шістдесяти років, зірка таких масштабів, що поруч із нею навіть Яворський міг вважатися просто «популярним актором». Історична особистість із феноменальним талантом і абсолютно нестерпним, жорстоким норовом. У цьому фільмі вона грала матір Темного Лорда.

— Ви з мене кого робите?! — прогримів її глибокий, театрально поставлений голос, від якого, здавалося, затряслися шибки.

​Вона різко підвелася, відштовхуючи крісло. Переляканий перукар, який щойно чаклував над її зачіскою, втиснувся у стіну, закриваючи голову руками.

— Корона має бути тут! — Красінська владно, майже агресивно тицьнула пальцем із масивним перснем себе по голові. — Сплетіть з волосся вінок, щоб він тримав золото, ви... нездари! А це що?!

​Вона схопила зі столу якусь баночку і, не дивлячись, жбурнула її кудись у куток. У повітря полетіло все, що траплялося їй під гарячу руку: пензлики, спонжі, лак для волосся.

— Я вам що, повітруля з дитячої казки?! Я вдова правителя! Я мати полководця! — лютувала вона, зриваючи з себе накидку.

​Повз мене, намагаючись стати непомітним, боком проскочив якийсь хлопець-актор масовки із приклеєними довгими вухами ельфа.

— Королева-мати не в дусі... — панічно прошепотів він мені і швидко рвонув у коридор, подалі від лінії вогню.

​Ельвіра, яка вже звикла до таких «репетицій», тремтячими руками почала вішати принесені нею сукні на пересувний кронштейн.

​Я ж просто стояла посеред гримерки, притискаючи до себе оберемок блакитного шовку та оксамиту.

​«Отже, це мама Темного Лорда, — іронічно подумала я, спостерігаючи за цим торнадо. — Яблучко від яблуньки недалеко падає. Тепер зрозуміло, чому у Вадима такий "покладистий" характер у кадрі. Вони просто ідеальна кіношна родина».

​Красінська важко дихала, гнівно роздуваючи ніздрі. Вона різко розвернулася в наш бік, вишукуючи нову жертву для свого гніву. Її погляд ковзнув по переляканій Ельвірі, а потім... зупинився прямо на мені. Точніше, на моєму обличчі. І ще точніше — на моєму волоссі, яке я нашвидкуруч заколола синім і зеленим олівцями в кафе Яворського.

​Алевтина примружила свої підведені чорним очі.

​Тиша в гримерці стала мертвою.

​Перукар перестав дихати.

​Ельвіра втиснулася у вішалку.

​Алевтина дивилася на мої олівці так довго, що Ельвіра позаду мене, здається, перестала дихати і почала тихо молитися. А потім обличчя фурії раптом невловимо змінилося.

​Вона різко відвернулася до свого гримерного столика, змітаючи рукою розсипані пудрениці, і почала швидко порпатися в якійсь масивній скриньці.

— Зроби мені таку зачіску, як у тебе, — владно скомандувала вона. — Тільки замість цих твоїх канцелярських недоїдків візьмеш це.

​Вона розвернулася і кинула на стіл перед дзеркалом дві довгі металеві шпильки. Хоча назвати це звичайними прикрасами язик не повертався. Це були справжні мініатюрні ножі-стилети, стилізовані під китайські канзаші. Тонкі, з вишукано гравійованим руків'ям і, судячи з холодного відблиску софітів, до біса гострими лезами. Справжня, смертоносна зброя, замаскована під елемент декору.

— Королева-мати не може носити кинджал на стегні, — безапеляційно заявила Алевтина, розглядаючи стилети. — Це непристойно. Поки вихопиш зброю з-під важких спідниць — тебе вже сто разів уб'ють. А це...

​Вона граціозно підняла руку до своєї голови, імітуючи блискавичний, смертельний удар зверху вниз.

— Зброя, яка завжди на виду і завжди під рукою. Ідеально.

​Персональний перукар, який до цього тулився по стіночці, зблід ще більше. Підійти до цієї розлюченої діви зараз, та ще й колоти її волосся гострою сталлю, здавалося абсолютним самогубством.

​Але я не була її перукарем. І лякати мене після Яворського та відра з брудною водою було марно.

​«Мати Темного Лорда у всій красі, — іронічно подумала я. — Що ж, Ваша Величносте, пограємо у вашу гру».

Я мовчки підійшла до найближчої оксамитової банкетки і просто звалила на неї всю ту важку гору блакитних суконь, які притягнула. Ельвіра здавлено пискнула, але я навіть не обернулася.

Вирівнявши спину, я спокійним, розміреним кроком підійшла прямо до крісла легендарної Красінської. Простягнула руку і взяла зі столу міні-ножі. Метал приємно і важко ліг у долоню, охолоджуючи мої запалені пальці.

— Зроблю, — рівним, беземоційним голосом сказала я.

​Я стала в неї за спиною, зустрічаючись із її пронизливим поглядом через дзеркало.

— Ножі так ножі.

​Я поклала стилети на край столу і запустила пальці в її густе, жорстке, посивіле волосся, починаючи впевнено формувати жорсткий, хитромудрий вузол на потилиці — такий самий, як у мене, тільки гідний правительки, яка готується до війни.

​Алевтина не здригнулася. Вона сиділа абсолютно нерухомо, прискіпливо вивчаючи моє обличчя в дзеркалі. Контраст був дивовижним: розкішна кінодіва в оточенні софітів і дівчина в дешевому худі, що збирає їй волосся, готуючись встромити в нього справжні леза.

— У тебе пальці тремтять, дівчинко, чи це ти так стараєшся мені волосся вирвати? — раптом низько, з легкою насмішкою запитала Красінська, дивлячись на мої покусані кутикули.

Алевтина завмерла. Її очі в дзеркалі розширилися, а потім вона тихо, з очевидним задоволенням хмикнула.