Глава 55

ДІАНА

Артем повернувся якраз вчасно, тому що ще хвилин п'ять наодинці зі Стасом — і я, напевно, вигадала б будь-який привід, аби встати з-за столу й піти шукати Кароліну.

Спочатку я намагалася переконати себе, що просто упереджено до нього ставлюся, але що довше ми сиділи вдвох, то важче було списувати його поведінку на мою фантазію. Він розвалився на дивані навпроти, крутив у пальцях склянку й розмовляв зі мною з самовпевненою усмішкою, яка від самого початку вечора діяла мені на нерви.

Найгіршими були навіть не його погляди, а вульгарні жарти й дивні натяки, після яких я не знала, чи варто прямо поставити його на місце, чи зробити вигляд, що не зрозуміла. Можливо, я й справді себе накрутила, але як інакше можна було сприйняти його пропозицію залишити тут Артема, а нам утрьох із Кароліною поїхати кудись де «спокійніше» і можна буде «нормально розважитися»?

Він нахилився трохи ближче через стіл, і в цю мить за його плечем я нарешті побачила Артема. Полегшення було настільки сильним, що я мало не видихнула вголос. Він ішов до нас швидким кроком, виглядав усе ще похмурим і напруженим, але зараз мене це хвилювало значно менше, ніж кілька хвилин тому. Хотілося тільки, щоб він сів поруч, і тоді Стас нарешті припинив би свої дурні натяки.

Артем, однак, навіть не сів. Підійшов до дивана з мого боку, поклав долоню мені на плече й нахилився так близько, що я відчула його подих біля вуха.

— Поїхали звідси.

Я повернула до нього голову й зустрілася з його поглядом.

— Зараз?

— Зараз.

— Із задоволенням.

Артем простягнув руку, допомагаючи підвестися, а я взяла сумочку й тільки тоді згадала про Кароліну.

— А Каро де?

— Зараз повернеться. Напишеш їй.

Він говорив коротко, і я знову помітила ту саму напругу, яка не залишала його майже весь вечір. Уже спускаючись сходами, написала Кароліні, що ми їдемо, і сховала телефон у сумочку, не чекаючи відповіді.

Артем міцно тримав мене за руку, прокладаючи дорогу крізь натовп. На танцполі було ще більше людей, ніж раніше, музика оглушувала, чиєсь плече кілька разів зачепило мене, і я майже притискалася до Артема зі спини, щоб не загубитися. Він час від часу озирався, перевіряючи, чи я поруч, і лише коли ми нарешті вийшли на вулицю, я змогла нормально вдихнути прохолодне повітря.

— Слава богу, — пробурмотіла я.

Артем глянув на мене.

— Настільки погано?

— Я більше ніколи не погоджуся на подвійне побачення, яке організовує Каро.

На його губах на мить з'явилася усмішка.

— Підтримую.

Я думала, що доведеться чекати таксі, але машина вже стояла неподалік. Виявилося, Артем викликав її ще до того, як повернувся до столика. Він відчинив мені дверцята, сів поруч на заднє сидіння й назвав водієві свою адресу. Я повернулася до нього, збираючись нарешті запитати, що з ним відбувалося весь вечір і чому він стільки випив, але не встигла сказати ні слова.

Артем раптом нахилився й поцілував мене.

Не так, як біля мого будинку кілька годин тому, легко й майже невинно, а зовсім інакше — гаряче, нетерпляче, ніби весь вечір стримувався й тепер нарешті перестав. Від несподіванки я спочатку завмерла, а потім сама потягнулася до нього, забувши і про Стаса, і про дивну поведінку Артема, і про питання, яке хотіла поставити.

Від нього пахло віскі, парфумами й трохи сигаретами. Його долоня лягла мені на талію, притягнула ближче, і лише коли пальці ковзнули нижче по моєму стегну, я раптом згадала, що ми взагалі-то не самі.

Попереду сидів водій.

Я миттєво відчула, як запалали щоки, і обережно відсунулася, поклавши долоню Артемові на груди.

— Не тут, — прошепотіла я.

Він на секунду заплющив очі, ніби збирався з думками, а потім слухняно відкинувся на спинку сидіння й гучно видихнув. Я очікувала, що він пожартує або щось скаже, але Артем мовчав, дивлячись у вікно на нічне місто, яке ковзало повз нас плямами ліхтарів і світлом вітрин. У напівтемряві салону його профіль здавався жорсткішим, ніж зазвичай, щелепа знову була напружена, і я відчула, як разом із хвилюванням повертається занепокоєння.

З ним точно щось було не так.

Можливо, він просто перебрав із алкоголем. Можливо, посварився з кимось телефоном або його щось роздратувало в клубі. Я навіть подумала про Стаса: раптом Артем теж помітив, як той дивився на мене, і саме тому весь вечір був таким похмурим? Від цієї думки всередині ворухнулося майже приємне тепло, хоча я одразу ж насварила себе. Радіти чоловічим ревнощам було, напевно, дурістю.

Запитати зараз я не наважилася. Не хотіла починати серйозну розмову при водієві, та й Артем виглядав так, ніби йому самому потрібні кілька хвилин тиші. Тому я просто опустила руку на сидіння між нами, намацала в темряві його долоню й обережно торкнулася пальців.

Він одразу повернув руку.

Я переплела наші пальці й легенько стиснула їх. Артем нарешті відвів погляд від вікна й подивився на мене. Кілька секунд нічого не говорив, а потім великим пальцем повільно провів по тильному боку моєї долоні, і від цього простого жесту мені стало спокійніше.