Глава 54

АРТЕМ

На вулицю я вийшов через чорний хід, яким користувався персонал і половина відвідувачів клубу, коли хотіли покурити без натовпу біля головного входу.

Після задушливої спеки всередині прохолодне нічне повітря вдарило в обличчя майже протверезливо, хоча віскі все одно важким теплом розходилося по тілу. У вузькому провулку горіли два тьмяні ліхтарі, біля стіни стояли кілька металевих урн, десь далі розмовляли двоє хлопців, а Кароліну я помітив одразу. Вона притулилася спиною до цегляної стіни трохи осторонь від усіх, закинувши голову, і повільно видихала дим угору. 

Я дістав із кишені пачку сигарет, витягнув одну й підійшов до неї. Кароліна помітила мене ще здалеку, але нічого не сказала, лише ковзнула по мені коротким поглядом і знову піднесла сигарету до губ. Я став поруч, прикурив і кілька хвилин ми мовчали. Після клубної музики тиша здавалася майже неприродною. Я вдихав дим, дивився на темний асфальт перед собою й намагався зрозуміти, навіщо взагалі вийшов за нею. Треба було залишитися біля Діани. Треба було забрати її звідси, поїхати кудись удвох і закінчити цей довбаний вечір, який від самого початку був поганою ідеєю.

Але замість цього я стояв тут.

Поруч із Кароліною.

Знову.

— Ти точно не пошкодуєш? — нарешті запитав я, повернувши до неї голову. — Я даю тобі останній шанс.

Каро повільно опустила сигарету й подивилася на мене. На губах одразу з'явилася знайома глузлива усмішка, але очі залишилися серйозними.

— Останній шанс? Яка щедрість. — Вона трохи нахилила голову. — А ти хіба вже не зустрічаєшся з моєю подругою?

— Зустрічаюся.

— Тоді ти нічого не переплутав, Артеме?

— Ні. Поки все не зайшло надто далеко, я ще можу зупинитися.

Вона на мить завмерла, і цього вистачило, щоб я зрозумів: почула. По-справжньому почула. Але вже за секунду її обличчя знову стало безтурботним.

— Який благородний.

— Тобі справді подобається цей придурок?

Каро тихо засміялася й зробила ще одну затяжку.

— А хіба він не гарний? Красивий, із хорошої родини й багатий. Саме те, що мені потрібно.

Я стиснув зуби. Перед очима відразу виникло те, як вона сиділа біля нього, як торкалася його, як цілувала, а ще раніше танцювала внизу, раз у раз піднімаючи очі на другий поверх. Я не був ідіотом. Вона знала, що я дивлюся. Знала, що мене це зачепить, і все одно продовжувала. Можливо, саме тому й продовжувала.

— Тобто якби я був багатий, ти б кинула його й почала зустрічатися зі мною?

Каро повернулася до мене всім корпусом. Її погляд повільно пройшовся по моєму обличчю, затримався на губах, і на якусь коротку мить у ньому не було жодної насмішки. Ось воно. Те, що вона завжди ховала за своїми жартами, дорогими сукнями й нескінченними розмовами про перспективних чоловіків. Якби я їй зовсім не подобався, ми б не стояли тут і не вели цю розмову.

А потім вона всміхнулася.

— Спочатку розбагатій, а потім поговоримо.

Я коротко засміявся.

— Ясно.

Я не казав їй про статки моєї сімʼї, бо хотів щоб вона по-справжньому покохала мене, а не мої гроші. Але, схоже, нічого не змінилося. 

— Не ображайся. Ти сам запитав. — Вона струсила попіл і знову подивилася на мене. — Якщо чесно, в тобі майже все ідеально, Артеме. Ти красивий, розумний, з тобою цікаво, ти не ганчірка, як половина чоловіків, яких я знаю. Навіть лікарем колись станеш хорошим, напевно. Але є одна проблема.

— Дай вгадаю.

— У тебе немає ні грошей, ні впливу. — Вона сказала це абсолютно спокійно. — Я ніколи не вийду заміж за такого, як ти. То навіщо все це?

Я повільно видихнув дим і відвернувся.

Сука.

Іншого слова в голові не знайшлося.

Вона дивилася на людей і бачила не людей, а можливості. Прізвища, гроші, родини, зв'язки, машини, квартири. Могла годинами розповідати про чергового хлопця й жодного разу не згадати, який у нього характер, зате точно знала, чим займається його батько. Я чудово це розумів. Бачив із самого початку. Тоді чому мене досі не відпускало? Що за чорт зі мною не так?

У мене була Діана.

Красива настільки, що сьогодні цей Стас не зміг приховати свого погляду навіть при власній дівчині. Тендітна, ніжна, добра, трохи сором'язлива, іноді до смішного наївна у стосунках. Вона довіряла мені. Я став її першим чоловіком, і після цього мав би взагалі викинути з голови будь-яку іншу жінку, особливо Кароліну. Мав оточити Діану турботою, зробити все, щоб вона жодного разу не пошкодувала про свій вибір.

І мені справді було добре з нею.

Тоді чому я весь вечір стежив за Кароліною?

Чому мене так бісило, коли цей придурок клав руку їй на талію? Чому її поцілунок із ним змусив мене налити ще віскі? І чому зараз від кількох її слів усередині боліло так, ніби вона знову відмовила мені вперше?