Глава 50

Я запізнилася на першу пару майже на двадцять хвилин і, пробираючись між рядами під невдоволений погляд викладача.

Додому я повернулася близько четвертої ранку, ще хвилин двадцять лежала в ліжку з телефоном у руках, перечитуючи останнє повідомлення Артема й безглуздо усміхаючись, а коли нарешті заснула, до будильника залишалося менше двох годин. Тепер очі злипалися, кава, яку я купила дорогою, майже не допомагала, зате варто було згадати вчорашній вечір, як утома на кілька секунд відступала, а на губах сама собою з'являлася усмішка.

Кароліна посунула сумку, звільняючи мені місце поруч із собою, і дочекалася, поки викладач знову повернеться до дошки. Я тільки встигла дістати зошит і ручку, коли вона нахилилася до мене так близько, що її волосся торкнулося мого плеча.

— То куди ви вчора з Артемом ходили на побачення? — прошепотіла вона. — Судячи з твого вигляду, додому ти повернулася не рано.

Я на секунду завмерла над зошитом. Ще вчора я була впевнена, що сьогодні розповім їй усе: про стайню, про свій перший урок верхової їзди, про неймовірно красивий готель поруч і про те, як ми вечеряли в ресторані з видом на територію комплексу. Мені хотілося поділитися враженнями хоча б тому, що зазвичай саме Каро першою дізнавалася про все цікаве, що відбувалося в моєму житті. Проте тепер, коли вона сиділа поруч і чекала відповіді, всередині раптом знову виник той дивний бар'єр, який я відчула ще коли дізналася, що Артем з заможної сімʼї.

— У парку прогулялися, — так само тихо відповіла я, опустивши очі в конспект.

Брехня прозвучала напрочуд легко, і від цього мені стало ще більш ніяково. Я сама не розуміла, навіщо це зробила. Артем ніколи не просив мене нічого приховувати, не забороняв говорити про його родину й узагалі не ставив жодних умов, але я пам'ятала, як змінився вираз його обличчя, коли Денис почав розповідати про сімейний бізнес. Очевидно, він сам не хотів, щоб Кароліна знала про його становище, і я не була впевнена, що маю право вирішувати за нього, кому й коли відкривати цю частину свого життя.

Принаймні саме цим я намагалася пояснити собі власну поведінку.

Та чи справді справа була тільки в цьому?

— Боже, як нудно, — Кароліна скривилася так, ніби прогулянка в парку була найгіршим варіантом побачення, який вона могла собі уявити. — Ти точно впевнена, що хочеш із ним зустрічатися? Олег он скільки за тобою бігав, а ти весь час удавала, що нічого не помічаєш. Подивися на нього.

Вона непомітно кивнула вперед, і я перевела погляд на Олега, який сидів за двома партами перед нами й старанно щось записував. Він справді був симпатичним: високий, спортивний, із правильними рисами обличчя, завжди добре вдягнений і, судячи з кількості дівчат, які крутилися біля нього на перервах, зовсім не обділений жіночою увагою. Колись він кілька разів кликав мене випити кави, потім запрошував у кіно, але я щоразу знаходила причину відмовитися, поки він нарешті не зрозумів натяк.

— Він красень, — продовжувала Каро. — І його батьки обоє професори. Нормальна сім'я, хороші перспективи.

Я закотила очі й повернулася до неї.

— Яка різниця, хто в нього батьки, якщо він мені не подобається?

— Ти навіть не дала йому шансу.

— Бо не хотіла давати. Каро, я не вибираю хлопця за резюме його батьків.

Вона беззвучно хмикнула, але я раптом зрозуміла, що хочу сказати їй дещо інше. Щось значно важливіше за те, наскільки Артем був красивим, розумним чи заможним. Я трохи нахилилася до неї й, поки викладач продовжував щось пояснювати біля дошки, прошепотіла:

— Мені з ним спокійно, розумієш? Я ще ніколи такого не відчувала. Мені не треба постійно думати, що сказати, як поводитися, чи достатньо добре я виглядаю. Я просто хочу бути поруч із ним. — Вимовивши це, я сама на секунду замислилася, а потім додала ще тихіше: — Думаю, я закохалася. Тож відчепися від мене з Олегом.

Сказати це вголос виявилося дивно. Наче до цієї миті все ще можна було переконувати себе, що я просто захопилася Артемом, що мені подобаються наші побачення й увага, яку він мені приділяє, але слово «закохалася» раптом зробило все надто реальним.

Кароліна кілька секунд дивилася на мене, потім похитала головою й тихо хмикнула.

— Ну все, втратили ми тебе.

— Нікого ви не втратили.

— Подивимося. До речі, тоді в мене теж новини. Наш СПА сьогодні знову скасовується.

Я здивовано повернулася до неї.

— Чому?

— Мене Стас запросив на побачення.

— Який ще Стас? Я його знаю?

— Ні, він не з нашого університету. Я познайомилася з ним у клубі.

У тому, як вона це сказала, уже було щось підозріле. Кароліна ледь стримувала задоволену усмішку, явно чекаючи, коли я запитаю подробиці, тому я мовчки підняла брови.

— І? Чим цей Стас такий особливий?

— У нього тато депутат, уявляєш? — її очі загорілися. — Я не можу проґавити такий шанс.

Я важко зітхнула. Іноді мені здавалося, що ми з Кароліною дивимося на стосунки настільки по-різному, що взагалі незрозуміло, як примудряємося залишатися найкращими подругами. Для мене важливим було те дивне тепло, яке з'являлося всередині, коли Артем дивився на мене, а для неї словосполучення «тато депутат» уже саме собою було достатньою причиною витратити вечір на незнайомого чоловіка.