Глава 43

Тепла вода стікала по моєму тілу, змиваючи залишки напруги та незручності. Ми стояли в його величезній душовій кабіні, і Артем повільно намилював мої плечі, проводячи долонями по мокрій шкірі. Його дотики були такими ніжними, такими обережними, ніби я була зроблена зі скла. Я заплющила очі, дозволяючи собі просто бути. Просто відчувати.

Він повернув мене до себе й довго дивився, проводячи великим пальцем по моїй щоці. Вода стікала по його обличчю, по рельєфних плечах, і я думала про те, як сильно мені пощастило. Що цей неймовірний чоловік зараз тут, зі мною.

— Як ти? — запитав він, і в голосі чулася така щира турбота, що в мене стиснулося серце.

— Добре, — відповіла я, і це була правда. Трохи дивно. Трохи незвично. Але добре. Тепло й безпечно в його руках.

Він вимкнув воду й вийшов першим, а я ще мить стояла під краплями, що остигали, намагаючись зібратися з думками. Коли я зробила крок за скляні дверцята, Артем уже чекав на мене з великим махровим рушником. Він акуратно загорнув мене в нього, наче дитину, і притягнув до себе.

— Ти прекрасна, — прошепотів він, нахиляючись до моїх губ.

Його поцілунок був повільним, тягучим, від якого в мене підкошувалися коліна. Я запустила пальці в його вологе волосся й відповіла, відчуваючи, як усередині розливається щось тепле й тягуче, схоже на мед.

Але реальність дала про себе знати.

— Котра година? — запитала я, відриваючись від його губ. — Мені, мабуть, час додому.

Артем зітхнув і провів рукою по моєму  волоссю.

— Не хочеш залишитися до ранку?

У його голосі було стільки надії, що мені захотілося погодитися. Але я похитала головою, відчуваючи, як всередині піднімається знайома тривога.

— У житті з батьками є мінуси, — сказала я зі сумною посмішкою. — Вони точно знають, якщо ти не повернувся додому. Збрехати, що ночую у подруги, не вийде. Усі мої шкільні подруги роз’їхалися, а Каро живе в гуртожитку.

Він розуміюче кивнув, і на його обличчі промайнула тінь розчарування. Але він швидко взяв себе в руки.

— Зрозумів. Тоді одягайся, я відвезу тебе додому.

Ми почали збиратися в тиші, і я відчувала себе трохи ніяково. Всього півгодини тому ми були так близько, так інтимно, а тепер знову одягаємося, ніби нічого не сталося. Артем натягнув джинси й футболку, а я поспішно застібала ґудзики на своїй сорочці, намагаючись не дивитися на нього.

Він підійшов до мене ззаду й поклав руки мені на плечі. Я завмерла.

— Ти в порядку? — тихо запитав він. — Не болить?

Я відчула, як кров приливає до щік. Його запитання бентежили мене до глибини душі. Мені хотілося провалитися крізь землю від ніяковості, але водночас його турбота зігрівала зсередини.

Я похитала головою, не маючи сил підняти на нього погляд.

— Все добре.

— Ти впевнена? — він м’яко повернув мене до себе й пальцями підняв моє підборіддя, змушуючи подивитися йому в очі.

— Так, — я змусила себе посміхнутися. — Правда.

Він уважно подивився на мене, ніби перевіряючи, чи не брешу я. Потім поцілував у чоло й взяв за руку.

— Тоді поїхали. Я не хочу, щоб ти переживала через маму.

У машині Артем увімкнув тиху музику і всю дорогу тримав мою руку у своїй. Його пальці перепліталися з моїми, і я відчувала, як по шкірі знову бігають мурашки.

Коли ми під’їхали до мого будинку, він заглушив двигун і повернувся до мене.

— Дякую за сьогодні, — сказав він, і його голос звучав незвично серйозно. — Це був... особливий вечір.

Я кивнула, відчуваючи, як клубок підступає до горла.

— Дякую тобі.

Він нахилився й поцілував мене. Ніжно й коротко.

— Я подзвоню завтра, — сказав він, коли я відчинила двері машини. — Якщо ти не проти.

Я обернулася й посміхнулася йому, відчуваючи, як у грудях розквітає щось велике й світле.

— Буду чекати.

Я вийшла з машини й пішла до під’їзду, відчуваючи його погляд на своїй спині. Коли я обернулася біля входу, Артем усе ще сидів у машині, дивлячись на мене. Він підняв руку в прощальному жесті, і я помахала йому у відповідь.

Піднімаючись у ліфті, я дивилася на своє відображення в дзеркалі. Щасливі очі, легка посмішка на губах. Я була іншою. Я змінилася. І ця зміна була прекрасною.

Мама вже спала, коли я тихо відчинила двері. Я пройшла до своєї кімнати, впала на ліжко й втупилася в стелю.

У грудях стукало серце, на губах ще горіли його поцілунки, а внизу живота пульсувало приємне тепло.

Я заплющила очі й посміхнулася.

Завтра — новий день. І я чекатиму на його дзвінок.

Дівчата, у мене вийшла новинка "Звинувачується у зраді". Запрошую всіх доєднаися. Повірте, сюжет буде бомба, попри те, що на перший погляд може здатися типовим))) Хто читав "Заборонене бажання", той зрозуміє про що я)