Глава 40

— То, Діано, — Денис зручно відкинувся на спинку стільця, — розкажи хоч трохи про себе. Бо цей мовчун, — він кивнув у бік Артема, — судячи з усього, знайомити нас не збирається.

Я усміхнулася.

— Та мені особливо нічого розповідати. Навчаюся на третьому курсі медичного університету.

— Теж медицина?

— Так.

— Виходить, ви познайомилися в університеті?

— Не зовсім, — відповіла я. — Хоча навчаємося в одному місці.

— Це дуже довга історія, — сухо вставив Артем.

— Найцікавіші історії завжди довгі, — підморгнув Денис. — А крім навчання чимось захоплюєшся?

Я замислилася.

— Якщо чесно, останнім часом майже нічим. Навчання забирає занадто багато часу. Люблю читати, ходити в кіно... Тепер ось, схоже, ще й гольф відкрила для себе.

— Артеме, а ти чого приховував від родини таку красуню?

Я мало не вдавилася лимонадом. Артем лише спокійно глянув на двоюрідного брата.

— Денисе, це наше третє побачення. Не перебільшуй.

— І що? — той байдуже знизав плечима. — Третє чи тридцять третє — яка різниця? Якщо чесно, я схвалюю.

Я відчула, як щоки знову стали гарячими.

— Хоча, — продовжив Денис, ніби тільки зараз згадав щось важливе, — якщо подумати, Артем узагалі у нас у родині головний бунтар.

Я з цікавістю подивилася на нього.

— Чому?

— Бо замість того, щоб одного дня успадкувати сімейний бізнес, він вирішив піти в медицину. Уявляєш?

Я автоматично повернулася до Артема.

— Сімейний бізнес?

Потім здивовано насупилася.

— Зачекай... Хіба ти не з села?

На обличчі Артема щось ледь помітно змінилося.

Він перевів погляд на Дениса, і в тому погляді було стільки холодного невдоволення, що навіть я зрозуміла: брат зараз сказав зайве.

Денис здивовано звів брови.

— А хіба він тобі не розповідав, чим займається наша родина?

— Не думаю, що Діані це цікаво, — спокійно відповів Артем, хоча його голос став помітно твердішим. — Денисе, тобі вже час. Ти й так достатньо зіпсував своєю присутністю наше побачення.

— Ой, який ти сьогодні гостинний.

Денис театрально зітхнув, а тоді повернувся до мене.

— Скажи чесно, я справді вам завадив?

Я усміхнулася.

— Насправді наше побачення вже майже закінчилося. Тож, можна сказати, слава Богу, що ти прийшов зараз, а не години три тому.

Денис голосно розсміявся.

— Бачиш? Вона мені вже подобається.

Я теж засміялася, але, перевівши погляд на Артема, одразу помітила, що він не підтримує нашого веселого настрою.

Він сидів неприродно напружений, дивився кудись убік і явно чекав лише одного — коли брат нарешті піде.

Це було дивно.

Я не могла зрозуміти, що саме його так зачепило. Невже він не хотів, щоб хтось із родини знав про мене? Чи справа була зовсім не в мені?

Можливо, між ним і Денисом давно існувала якась напруга, про яку я просто ще нічого не знала.

Як би там не було, після згадки про сімейний бізнес атмосфера за столом помітно змінилася, і я вперше за весь вечір відчула, що про Артема знаю набагато менше, ніж мені здавалося.

Денис ще кілька секунд дивився на нас, ніби зважував, чи варто сказати щось іще, а потім ніби згадав про щось важливе.

— До речі, Артеме.

Артем повільно підняв на нього очі.

— Дідусь дуже незадоволений тим, що ти не приїхав минулого тижня.

На обличчі Артема не здригнувся жоден м'яз.

— Я розмовляв із ним. І пояснив, чому не можу все кинути й поїхати.

— Ну так, ну так.  Сказав, що страшенно зайнятий навчанням.

Він багатозначно подивився спочатку на мене, потім знову на Артема.

— А сам, виявляється, на побачення втік.

Він голосно розсміявся. Я теж ледь усміхнулася, але Артем не підтримав жарту. Його погляд залишався холодним.

— Денисе...

— Та не дивись ти на мене так, — той відмахнувся. — Я ж нічого такого не сказав.

Потім він несподівано повернувся до мене.

— Знаєш, Діано, наша родина володіє кількома м'ясокомбінатами й агропідприємствами. Дідусь усе життя мріяв передати бізнес своєму улюбленому онукові.

Він кивнув у бік Артема.

— Але цей геній вирішив, що лікувати людей цікавіше, ніж керувати заводами.

На кілька секунд я просто завмерла.