Глава 35

— Мамо, я вже побігла! Артем за мною заїхав!

Я вже стояла в передпокої, востаннє поправляючи волосся перед дзеркалом. Мама визирнула з кухні з чашкою чаю в руках і усміхнулася.

— Вдалого побачення.

Я відчула, як щоки одразу потеплішали.

— Ма-амо...

Вона тихенько засміялася.

— Що? Я просто побажала тобі гарного вечора.

Я лише похитала головою, усміхаючись.

— До вечора!

— Бувай.

Я майже випурхнула з квартири. Серце калатало так швидко, що я ледве стримувала посмішку.

Боже мій...

Друге побачення.

І цього разу він сам мене запросив.

Я чекала цього цілих кілька днів.

Вибігши з під'їзду, я одразу помітила Артема. Він стояв біля машини й, побачивши мене, усміхнувся. У руках він тримав невеликий букет ніжно-рожевих півоній.

— Привіт.

— Привіт...

Він простягнув мені квіти.

— Це тобі.

Я розгублено прийняла букет. На мить навіть подумала, чи варто його обійняти... чи, може, поцілувати в щоку...

Але так і не наважилася.

— Дуже красиві...

Я піднесла півонії до обличчя й вдихнула їхній легкий аромат.

— Дякую.

— Радий, що тобі сподобалися.

Він відчинив переді мною дверцята. Я сіла в машину і подумала, що це та сама дорога автівка, на якій він забирав пʼяну Кароліну.

Артем сів за кермо й завів двигун.

— Куди ми їдемо? — запитала я.

Він усміхнувся.

— А в тебе є якісь побажання?

Я замислилася.

— Якщо чесно... не дуже знаю, чим люди займаються на побаченнях.

Він тихо засміявся.

— Серйозно?

— Ну... як ти вже зрозумів, я більше навчаюся, ніж бігаю по побаченнях. Побачення — це в нас Кароліна спеціаліст.

Він усміхнувся ще ширше.

— Тоді як щодо кіно?

Мої очі одразу засяяли.

— Судячи з реакції, вгадав.

— Я дуже люблю кінотеатри. Часто навіть сама туди ходжу.

— Сама?

Я кивнула.

— Мені дуже подобається атмосфера. Великий екран, запах попкорну, приглушене світло... Можу навіть на один і той самий фільм кілька разів сходити.

— І скільки був рекорд?

Я винувато посміхнулася.

— Шість.

Він здивовано засміявся.

— Шість?

— Не смійся. Він був дуже хороший.

— Я й не сміюся.

— Найбільше люблю сидіти десь на задньому ряду й просто дивитися кіно. Це дуже заспокоює.

За двадцять хвилин ми вже були біля кінотеатру.

Артем купив квитки. Потім велике відерце солодкого попкорну й два напої. До початку сеансу залишалося ще хвилин п'ятнадцять, тому ми сіли на м'які диванчики у фоє. Навколо було багато людей. Поруч сиділа закохана парочка. Хлопець обіймав дівчину за плечі, а вона поклала голову йому на плече.

Трохи далі інша пара тихенько трималася за руки.

Я мимоволі подивилася на долоню Артема. Так захотілося просто... Взяти його за руку, або хоч трохи ближче сісти. Але ні. Ми навіть ще не цілувалися.  

Я швидко відвела погляд.

Саме в цей момент телефон Артема коротко завібрував.

Він дістав його з кишені. Прочитав повідомлення і його усмішка повільно зникла.

Брови насупилися. Він ще раз перечитав текст: потім подивився на мене. Знову на телефон і різко підвівся.

— Діано...

У мене всередині щось стиснулося.

— Що сталося?

Він важко видихнув.

— Вибач. Але в мене виникли термінові справи. Я... ніяк не можу їх проігнорувати.

Я мовчки дивилася на нього.

— Давай я викличу тобі таксі. Оплачу поїздку додому. Я не зможу ні піти з тобою в кіно, ні відвезти тебе.

Мені здалося, ніби хтось одним рухом перекреслив увесь цей вечір. Але я змусила себе посміхнутися.

— Нічого.

Голос трохи здригнувся.

— Я... все одно люблю ходити в кіно сама. Щойно ж тобі про це розповідала.

Він уважно подивився мені в очі, наче сумнівався в тому кажу я правду чи брешу.