Глава 33

Я зняла кросівки, поставила їх біля дверей і  повернулася на кухню.

Мама все ще сиділа за столом. Перед нею стояла чашка вже майже холодного чаю, але вона навіть не дивилася на неї. Щойно я з’явилася у дверях, її погляд одразу зупинився на мені — уважний, спокійний і надто проникливий.

Я знала цей погляд. 

Я зітхнула й розвела руками.

— Що?

Мама  підняла брови, але нічого не відповіла.

— Я вже доросла, мамо, — продовжила я, підходячи до столу. — Мені що, тепер не можна ходити на побачення?

— Я не про це.

Її голос прозвучав серйозно, і моя впевненість одразу похитнулася.

Я відсунула стілець і сіла навпроти.

— А про що тоді?

Мама повільно провела пальцем по краю чашки, ніби обдумувала, як краще сформулювати думку.

— Мені здається, тобі не варто занадто захоплюватися цим хлопцем.

Усередині все різко похололо.

Я навіть на секунду перестала дихати.

— Чому? Невже він тобі не сподобався? — швидко запитала я. — Мамо, він же гарний, вихований. Ти сама бачила, як він поводився. І, до речі, Артем дуже розумний. Кароліна не жартувала коли сказала, що він найкращий на своєму курсі.

Я говорила надто поспішно, майже захищаючи його, хоча мама ще навіть не встигла сказати нічого поганого.

— Я не сказала, що він мені не сподобався, — спокійно промовила вона. — На перший погляд він приємний хлопець. Але справа не в його вихованні чи оцінках.

— А в чому?

Мама уважно подивилася мені в очі.

— Ти бачила, як він дивиться на Кароліну?

Я завмерла.

Серце неприємно стиснулося, але я одразу змусила себе посміхнутися, ніби її слова здалися мені безглуздими.

— Мамо…

— Я серйозно, Діано.

— Та вони просто друзі.

— Можливо.

— Не можливо, а точно.

Я потягнулася до тарілки, взяла панкейк і занурила його край у мед. Їсти зовсім не хотілося, але мені потрібно було чимось зайняти руки.

— Вони давно знайомі, — продовжила я. — Тому й поводяться більш відкрито. Я з Артемом лише кілька разів перетиналася, а вони дружать уже близько року. Звичайно, зі мною він поки не буде поводитися так само, як із Каро.

Я швидко відкусила шматочок і видихнула, намагаючись відкрити очі матері на правду.

— Він просто уважний, — додала я. — Він усім допомагає. Кароліну навіть серед ночі приїхав забирати з клубу, хоча вона ставиться до нього не дуже добре. Напевно, він просто надто порядний, щоб відмовити. А мене до травмпункту відвіз, а потім додому. 

Мама зітхнула й відкинулася на спинку стільця.

— Я не хотіла тебе засмучувати. Просто бачила, як він дивився на неї. Так не поводяться звичайні друзі..

— Він і зі мною був уважним, — сказала я, намагаючись переконати маму, що вона точно все не так зрозуміла.

— Я не заперечую.

— Тоді навіщо все це?

Мама простягнула руку й накрила мою долоню своєю.

— Тому що я знаю тебе. Ти можеш дуже швидко прив’язатися до людини, навіть якщо намагаєшся робити вигляд, що тобі байдуже. А потім будеш мовчати й усміхатися, хоча всередині тобі буде боляче.

Я опустила погляд.

Мені не подобалося, наскільки добре вона мене знала.

— Я просто не хочу, щоб ти опинилася третьою в чужій історії, — продовжила мама м’якше. — Спочатку дізнайся, чи його серце справді вільне. А вже потім дозволяй собі закохуватися.

Щоки миттєво спалахнули.

— Та я взагалі не збираюся ні в кого закохуватися!

Мама подивилася на мене, потім на недоторканий сендвіч і панкейк, який я вже хвилину мучила виделкою.

— Звичайно.

— Що означає це твоє «звичайно»?

— Нічого. Просто ти вже хвилин десять розповідаєш мені, який Артем гарний, вихований, розумний і порядний.

— Ти сама почала про нього говорити!

— А захищати його почала ти.

Я відкрила рота, щоб заперечити, але не знайшла жодної переконливої відповіді.

Мама не витримала й розсміялася.

— Не хвилюйся, сонечко. Я не забороняю тобі з ним спілкуватися.

— Ще б ти забороняла, — пробурмотіла я, але теж посміхнулася. — Ти заглядала в мій паспорт? Бачила скільки мені років?

— Просто будь обережною.

— Добре, мамо.