Глава 21

На кухні панувала така гнітюча тиша, що було чути, як дзенькає ложечка об край чашки.

Мама поставила на стіл тарілку із сендвічами, панкейки, чайник і сіла навпроти нас. Я маленькими ковтками пила чай, намагаючись не дивитися ні на неї, ні на Артема.

У нас було лише одне побачення. Одне. А зараз усе виглядало так, ніби я спеціально привела хлопця знайомитися з мамою.

— То де ви познайомилися? — нарешті запитала вона. — Я щось не чула, щоб у Діани був друг Артем.

— Ну мамо, — простогнала я.

— А що такого? Мені цікаво. Уже й запитати не можна?

— Вони пішли на побачення наосліп, — радісно повідомила Кароліна. — Але виявилося, що вони вже знайомі. Романтично ж, правда?

Я повільно повернула до неї голову.

Кароліна невинно відкусила шматочок панкейка, ніби не щойно здала нас із усіма подробицями.

Мама задумливо похитала головою й подивилася на Артема.

— І де ти навчаєшся, Артеме?

— У тому ж університеті, що й дівчата, — спокійно відповів він. — Тільки я на два роки старший.

Кароліна потягнулася через стіл до баночки з медом, але не дістала. Артем мовчки взяв її, відкрив і ложечкою полив кожен панкейк медом. Потім поставив баночку на місце й підлив Кароліні чаю із заварника..

— Не хвилюйтеся, тітко Світлано, — сказала Кароліна, розмішуючи мед. — Він найкращий на своєму курсі. Не якийсь там хуліган. Ми з Діаною дружбу із сумнівними людьми не водимо. Так, Діано?

Вона подивилася на мене.

— Так, — автоматично кивнула я.

Артем ледь помітно всміхнувся.

На щастя, у цей момент задзвонив його телефон. Він глянув на екран і відразу підвівся.

— Вибачте, мені потрібно йти.

— Я проведу, — швидко сказала я, теж схоплюючись зі стільця.

Артем кивнув мамі.

— Радий був познайомитися.

— І я, — відповіла вона. — Заходь ще.

Я мало не вдавилася повітрям.

Артем уже рушив до передпокою, але біля дверей раптом обернувся до Кароліни.

— Тебе підкинути дорогою?

— Так, — вона одразу підвелася. — Тільки зачекай п’ять хвилин, я швидко речі зберу.

Не чекаючи відповіді, Кароліна вибігла з кухні.

За кілька хвилин ми втрьох спустилися вниз. Кароліна пішла до машини, а я затрималася поруч з Артемом.

— Вибач за все це, — тихо сказала я. — Я не очікувала, що мама повернеться так рано.

— Нічого страшного.  Побачимося, Діано.

— Побачимося.

Я залишилася стояти біля під’їзду, дивлячись, як машина виїжджає з парковки. Усередині все ще пекло від сорому. Але найбільше мене цікавило чи буде в нас ще одне побачення після цього.