Глава 20

— Не зрозуміла. Що тут відбувається?

Я підскочила так різко, що ледь не вдарилася головою об Артемове підборіддя.

— Мамо?!

Сон миттєво зник. Я розгублено озирнулася.

Ми з Артемом спали вдвох на дивані. Моя голова ще секунду тому лежала на його плечі, а його рука — на моїй талії. Телевізор продовжував тихо працювати, на столику стояли порожні миски й недопиті склянки.

Кароліни ніде не було.

Прекрасно. Просто прекрасно.

— Мамо, це Артем, — поспішно сказала я, відсуваючись на край дивана. — Ми… ми дивилися фільм і випадково заснули.

Мама повільно перевела погляд з мене на Артема. Її обличчя залишалося спокійним, але я надто добре знала цей погляд.

У дверях з’явилася сонна Кароліна.

— Ой, тітко Світлано, ви вже повернулися?

— Як бачиш, — сухо відповіла мама. — Я так розумію, мене тут не дуже чекали.

— Мамо, ти ж мала прилетіти ввечері, — пробурмотіла я.

— Конференцію закінчили раніше, тому я поміняла квиток.

Артем підвівся, швидко пригладив розпатлане волосся.

— Доброго ранку. Я, мабуть, піду.

— Ні-ні, молодий чоловіче, — одразу зупинила його мама. — Ви залишитеся на сніданок. Куди вам у таку рань?

Вона підозріло подивилася на мене, потім на Кароліну й знову на Артема.

— Мамо, Артем поспішає, — втрутилася я.

— Я бачила, як він поспішав усього хвилину тому.

За моєю спиною Кароліна тихо пирснула. Я кинула на неї злий погляд, але вона одразу зробила невинне обличчя.

— Умийтеся й приходьте на кухню, — наказала мама. — Я поки приготую сніданок.

— Тітко Світлано, ви ж тільки з літака, може, відпочинете? — запропонувала Кароліна.

— Я чудово відпочила в дорозі. Чекаю всіх на кухні.

Мама взяла валізу й пішла до спальні.

Я дочекалася, поки за нею зачиняться двері, а потім різко повернулася до Кароліни.

— Ти не могла нас розбудити? Серйозно? Просто встала й пішла спати в кімнату?

Кароліна знизала плечима.

— А навіщо? Ви виглядали як солодка парочка. Не хотіла вам заважати.

Я відчула, як щоки миттєво спалахнули, й крадькома глянула на Артема.

Він стояв поруч і ледве стримував посмішку.

— Ми не парочка, — пробурмотіла я.

— Звичайно, — протягнула Кароліна. — Ви просто випадково заснули в обіймах одне одного.

— Каро!

Вона всміхнулася й пішла до ванної, залишивши нас з Артемом удвох.

Я ніяково поправила волосся.

— Пробач. Якось незручно вийшло. Але в мене хороша мама. Допит навряд чи влаштує.

Артем підняв брову.

— Навряд чи?

— Ну… я майже впевнена.

Він тихо засміявся.

— Тоді я залишуся на сніданок.

З кухні долинув мамин голос:

— Діано, хто випив всю каву? Ні однієї капсули не залишилось, я ж просила тебе не зловживати кавою.

Я зітхнула й закотила очі, Каро спустошила за тиждень всі наші запаси.