Глава 19

— Ти не повіриш! Уявляєш, тим хлопцем із побачення наосліп виявився Артем. Я запропонувала йому заїхати до нас, пограти в настільні ігри й подивитися фільм. Ми ще купили купу смачненького.

Я говорила занадто швидко. Слова буквально наштовхувалися одне на одне, але зупинитися я не могла. Мені здавалося, що коли я замовкну, у передпокої настане незручна тиша, в якій усі почують, як голосно калатає моє серце.

— Проходь, Артеме, — додала я і відійшла вбік, пропускаючи його до квартири.

Спочатку в очах Каро промайнуло здивування, потім щось схоже на розгубленість, а вже за мить губи стиснулися в тонку незадоволену лінію.

Кароліна нічого не сказала. Вона просто дивилася на нього. Практично буравила поглядом, ніби однією силою думки намагалася виставити назад за двері.

Артем теж завмер. Його очі ковзнули по її домашньому одягу. Він відповів їй не менш виразним поглядом, засунув руки в кишені джинсів і криво, саркастично посміхнувся.

— А я думав, ти сьогодні на побаченні з черговим мажором, — промовив він, проходячи повз неї до вітальні. — А ти, виявляється, до подруги з гуртожитку переїхала.

Я безпомилково відчула у словах шпильку. Він явно хотів її зачепити.

І йому вдалося.

Кароліна повільно повернула голову слідом за ним.

— Дуже смішно, — відрізала Кароліна, піднявши підборіддя. — Моє побачення просто перенесли. А ось що ти тут забув...

— Так, все, брейк! — я рішуче вклинилася між ними, розмахуючи шурхотливими пакетами з супермаркету. — Ми йдемо дивитися фільм. Хто буде сваритися — залишиться без солодощів!

Можливо, не варто було запрошувати його додому. Ці двоє, здається, не переносили одне одного на дух. Хоча це ніяк не вкладалося в моїй голові. Артем щоразу приїжджав, коли Кароліні була потрібна допомога. Зривався серед ночі, домовлявся з вахтеркою в гуртожитку, носив її на руках і вигадував історії про хвору бабусю, щоб урятувати від неприємностей.

Напевно, він просто був надто порядним, щоб відмовити. 

— Давайте сьогодні хоча б без сварок, — попросила я, переводячи погляд з одного на іншу. — Ми просто подивимося фільм. Як нормальні люди.

— Я взагалі нічого не казала, — Кароліна з невинним виглядом.

Ми перенесли покупки до вітальні. Я принесла з кухні великі миски й почала висипати в них усе, що ми купили: чипси з сиром, солоний арахіс, фісташки, маленькі крекери й різнокольорові цукерки. Шоколад я залишила в упаковках і просто склала гіркою на краю столика. Поруч поставила пляшки з напоями та три склянки.

Кароліна весь цей час сиділа в кріслі, підібгавши під себе ноги, й мовчки спостерігала за нами. Особливо за Артемом.

— Може, спочатку зіграємо в щось? — запропонувала я, відкриваючи нижню шухляду під телевізором. — У нас є карти, «Дженга» і ще якась гра, яку мама купила, але ми так жодного разу й не відкрили.

— Тільки не «Монополія», — одразу сказав Артем. — Я не готовий провести тут решту життя.

— Тебе ніхто й не просить залишатися так надовго, — сухо кинула Кароліна.

Я з гуркотом поставила коробку з «Дженгою» на стіл.

— Чудово. Значить, граємо в це.

Перша партія минула відносно спокійно. Я програла майже відразу, необережно витягнувши нижній брусок і зваливши всю вежу собі на коліна. Артем розсміявся, а я відчула дивне тепло від самого звуку його сміху. Кароліна лише похитала головою й почала збирати дерев’яні деталі зі столу.

У другій партії вони вже змагалися майже відкрито. Кароліна вперто витягувала найскладніші бруски, Артем робив те саме, і жоден із них не хотів поступатися. Вони обмінювалися короткими поглядами, в яких було стільки прихованого роздратування, що я почувалася суддею на якомусь дивному поєдинку.

Зрештою вежу зруйнував Артем. Кароліна переможно посміхнулася, вперше за весь вечір виглядаючи по-справжньому задоволеною.

— Що, ботаніку, не все можна вирішити розумом?

— Я просто дозволив тобі виграти, — незворушно відповів він.

— Звичайно.

— Фільм! — голосно оголосила я, перш ніж вони встигли почати нову сварку. — Терміново дивимося фільм.

Артем сів посередині, я влаштувалася праворуч від нього, Кароліна опустилася з іншого боку.

Місця на дивані було достатньо, але мені все одно здавалося, що ми сидимо надто близько. Його плече майже торкалося мого. 

Я ввімкнула першу комедію, яку знайшла в списку популярних, приглушила світло і накрила ноги пледом. Кароліна тут же потягнула другий плед на себе, демонстративно загорнувшись у нього майже з головою.

Перші хвилин десять я чесно намагалася стежити за сюжетом. На екрані головний герой потрапив не на те весілля й тепер намагався переконати всіх, що він далекий родич нареченого. Це мало бути смішно. Артем кілька разів тихо засміявся, Кароліна хруснула чипсами.

Я ж майже не розуміла, що відбувається.

Кожна клітина мого тіла була зосереджена на хлопцеві поруч.