Глава 14

Весь наступний день я провела, ніби на голках. Я почувалася так, ніби мала складати найскладніший іспит у суворого професора, тільки замість конспектів у голові крутилися думки про Артема, його мотоцикл і те, як я взагалі докотилася до побачення наосліп, яке виявилося зовсім не наосліп. Для мене, принаймні.

Моє хвилювання досягло апогею до вечора. Я зачинилася в маминій спальні, відчинила двері її величезної гардеробної і завмерла в нерішучості. Як же чудово, що ми з мамою носили один і той самий розмір одягу! Зазвичай я віддавала перевагу безрозмірним толстовкам, джинсам і зручним кросівкам, тому що з головою була занурена в навчання і мені було відверто байдуже на тренди. Але сьогодні… сьогодні все було інакше.

Я перебрала кілька вішалок, поки мій погляд не зачепився за приголомшливу сукню глибокого смарагдового відтінку. Вона була досить скромною, з довгими рукавами, але ідеально підкреслювала талію і мала гарний виріз на спині. До сукні я підібрала мамині класичні чорні човники на невеликому, але витонченому каблуці та акуратну шкіряну сумочку на тонкому ланцюжку.

Одягнувши все це, я підійшла до великого дзеркала і ледь впізнала себе.

Чогось не вистачало. Я перейшла до маминого туалетного столика і почала порпатися в її пухкій косметичці. Моєї власної косметики ледь вистачало на те, щоб нафарбувати вії і замазати синці під очима від недосипання, а за модою і б’юті-новинками я не стежила анітрохи. У мами ж арсенал був справді вражаючим. 

Трохи тонального крему, щоб вирівняти колір обличчя, легкий рум’янець, туш, що підкреслює погляд, і, після хвилини вагання, я нанесла на губи ніжно-ягідну помаду.

Зробивши глибокий вдих, я пригладила розпущене волосся, яке спадало на плечі м'якими хвилями, і вийшла з кімнати.

Я пройшла коридором і заглянула на кухню. Кароліна, одягнена в домашню піжаму, сиділа за барною стійкою, оточена розгорнутими конспектами та роздруківками з фармакології. Вона задумливо жувала тост з джемом, явно намагаючись втиснути в себе знання перед завтрашніми парами, раз вже її побачення з Ільченком зірвалося або перенеслося.

Почувши стукіт моїх підборів по паркету, вона підняла голову. Її щелепа буквально відвисла, а недоїдений тост завмер у повітрі.

— Нічого собі… Ну що за красуня? — Кароліна окинула мене враженим, оцінюючим поглядом з ніг до голови, і в її очах промайнула щира повага. — Ти виглядаєш просто супер! Але зачекай-но… Ти ж усіма руками й ногами відбивалася від цього хлопця! Ти ж не хотіла йти на це побачення. Навіщо тоді так вбралася?

Мої щоки зрадницьки спалахнули. Я не могла сказати їй правду. Не могла зізнатися, що цей «незнайомець із сайту» — той самий Артем, над яким вона ще недавно глузувала, і що в мене від однієї думки про зустріч із ним підкошуються ноги.

— Просто… — я запнулася, судорожно вигадуючи виправдання, — я не хочу, щоб він зрозумів, що на фото була не я і що ми його обдурили. Треба відповідати образу загадкової дівчини з французьким шиком, знаєш. Щоб не було надто очевидно, що ми його розвели.

Я недбало махнула рукою, намагаючись виглядати максимально байдужою, розвернулася і поспішила до дверей, щоб втекти, поки вона не почала задавати зайві питання.

— Ага, звичайно! — долинув мені вслід глузливий голос подруги. — Так я тобі й повірила! Та ти просто вирішила вразити його наповал, зізнайся!

Я проігнорувала її слова. Сівши на пуф у передпокої, я застебнула ремінці на туфлях, намагаючись не турбувати загоюване, але все ще болюче коліно, яке надійно приховував поділ сукні. Накинувши зверху своє бежеве пальто, я перекинула сумочку через плече і взялася за ручку дверей.

Серце калатало як божевільне.

— Кароліно! — крикнула я наостанок, вже відчиняючи двері. — І навіть не смій чіпати мамину колекцію вин, поки мене не буде! Я все перерахувала!

— Іди вже, фатальна жінко! — зі сміхом відгукнулася вона з кухні. — Удачі на побаченні!

Я зачинила за собою двері й, зробивши глибокий вдих, попрямувала до ліфта.