Глава 13

З того злощасного дня на благодійному марафоні минуло вже чотири дні.

Моє життя поступово поверталося у звичне русло. Гострий біль у коліні вщух, змінившись тупим, тягнучим дискомфортом, а жахливий багряний синець на стегні почав повільно «цвісти», переливаючись тепер усіма відтінками жовтого, зеленого та фіолетового.

Я вже могла нормально ходити, лише злегка кульгаючи, якщо забувалася і наступала на праву ногу занадто різко. Мамина відрядження добігало кінця, і я насолоджувалася останніми днями відносної свободи, сидячи ввечері на дивані у вітальні з відкритим конспектом на колінах.

Шум води, що лилася у ванній кімнаті, нарешті стих. Двері відчинилися, випустивши у прохолодний коридор густу хмару пари. У вітальню вийшла Кароліна. Вона була одягнена в мій пухнастий білий махровий халат, який був їй трохи великий і кумедно плутався в ногах, а на голові красувалася складна, майже архітектурна конструкція зі скрученого рушника.

На її обличчі грала така тріумфальна, хитра і неймовірно задоволена посмішка, що в мене всередині миттєво спрацював безпомилковий сигнал тривоги. За ці дні, особливо після її цілком успішного побачення з Ільченком, вона була на небувалому емоційному підйомі.

Подруга зупинилася прямо посеред кімнати й безапеляційним тоном заявила:

— Ну все, подруго. Можеш починати радіти й підбирати вбрання. Завтра ти йдеш на побачення.

Я відірвала погляд від будови кровоносної системи людини й моргнула. Мій мозок категорично відмовлявся обробляти цю абсурдну інформацію.

— Про що ти взагалі? — хрипло і здивовано запитала я, зачиняючи важкий підручник. — Яке ще побачення? З ким?

Кароліна анітрохи не зніяковіла. Вона підійшла ближче, плюхнулася на вільний край дивана і переможно помахала в повітрі смартфоном прямо перед моїм носом.

— Я зареєструвала тебе в додатку для знайомств! — гордо проголосила вона. — Витратила на це два дні. Відсіяла близько сотні хлопців — там, чесно кажучи, такий шлак іноді трапляється, просто кошмар: одні похмурі одружені, заклопотані збоченці, мамині бізнесмени та дивні типи з фотографіями на тлі бабусиних килимів. Але я провела найжорсткіший кастинг і домовилася про побачення з найадекватнішим!

Тож мої старання не повинні пройти даремно, ти точно йдеш. Відмови не приймаються.

Повітря миттєво застрягло у мене в горлі. Я втупилася на неї широко розплющеними очима, відчуваючи, як всередині стрімко закипає суміш паніки, шоку та щирого обурення.

— Що?! Ні! — випалила я, нарешті знайшовши дар мови і різко сідаючи рівно. — Ти з глузду з’їхала?! Я нікуди не піду з якимось абсолютно незнайомим хлопцем з якогось сумнівного сайту! Тим більше завтра! Я все ще кульгаю, яке, до біса, побачення?! І взагалі, як ти могла зробити це без мого дозволу, Кароліна?!

Подруга лише відмахнулася від мого праведного обурення.

— Спокійно, Ді, дихай глибше, — примирливо, але з неабиякою часткою поблажливості промовила вона. — Кульгати там особливо не доведеться, ви просто посидите в кафе. Я поспілкувалася з ним досить довго в чаті. Задала пару каверзних питань, перевірила на адекватність. Він точно нормальний. Грамотно пише, без помилок, без всяких там сальних жартів з перших же рядків. Я розбираюся в таких справах, ти ж знаєш. Мій внутрішній радар на придурків працює бездоганно!

— Ну так, ну так, — неймовірно саркастично пирхнула я, схрестивши руки на грудях у захисному жесті. — Саме тому ти ходила на побачення з хлопцем кілька днів тому, який на першому побаченні пропонував ділити рахунок навпіл. Твій радар просто еталон надійності, Каро.

Кароліна анітрохи не образилася. Вона лише задоволено хмикнула, зручніше вмостилася на дивані, підтягнувши під себе ноги, і потягнулася до скляної вазочки на журнальному столику. Виловивши звідти шоколадну цукерку, вона вправно розгорнула блискучу обгортку.

— У нього класний байк, між іншим, — ніби ненароком кинула вона, відправляючи шоколад до рота і мружачись від задоволення. — Прямо справжній, потужний, красивий. Він навіть обіцяв тебе покатати на ньому нічним містом. Сказав, що обожнює швидкість.

Я скептично підняла брову, надто добре знаючи натуру своєї подруги та її абсолютну слабкість до крутих тачок і мотоциклів.

— Ти маєш на увазі, тебе покатати? — єхидно уточнила я. — Б’юся об заклад, ти половину листування обговорювала з ним об’єм двигуна і уявляла, як ефектно виглядатимеш на задньому сидінні в косусі, міцно обіймаючи його за торс.

Кароліна дзвінко засміялася.

— Ну, може, трішечки! — чесно зізналася вона, злизуючи шоколадну крихту з пальців. — Але ж профіль твій! Тож катати він буде саме тебе, моя дорога. А ти ще сидиш і опираєшся! Хлопці на байках — це ж такий адреналін, така романтика! Вітер у волоссі, свобода...

— Боже, це жахливо,

— я з силою потерла обличчя руками, відчуваючи, як щоки починають палати від сорому й незручності. — А раптом хтось із знайомих побачить мене там? Або, не дай Боже, хтось із наших однокурсників сидить у цьому додатку, гортатиме стрічку й натрапить на мою анкету? Я ж від сорому згорю! Що вони про мене подумають? Що відмінниця Діана в повному відчаї і шукає собі хлопця в інтернеті?

Кароліна закотила очі.