Глава 11

Я кульгала, спираючись на нього практично всією своєю вагою. Кожен крок відбивався пульсацією в стегні, але його фізична близькість, його запах і впевненість, що виходила від нього, дивним чином приглушували мою паніку.
 
Він відчинив двері, дуже дбайливо допоміг мені опуститися на м'яке сидіння, простежив, щоб я не зачепила поранену ногу об поріг, і тільки потім акуратно зачинив двері.

Я відкинулася на підголівник, важко дихаючи, і спостерігала крізь лобове скло, як він впевненим, швидким кроком обходить капот. Двері водія відчинилися, і Артем сів на водійське сидіння.
 
Салон автомобіля, який завжди здавався мені неймовірно просторим, раптом ніби стиснувся в розмірах. Артем заповнив собою абсолютно весь вільний простір — своїми широкими плечима, довгими м’язистими ногами і потужною, пригнічуючою чоловічою енергетикою.

Він потягнувся до електронних важелів регулювання сидіння. Крісло з тихим, рівномірним дзижчанням від’їхало далеко назад і опустилося трохи нижче, ідеально підлаштовуючись під його високий зріст. Потім він впевнено потягнувся до дзеркала заднього виду, змінюючи кут огляду під себе, і мигцем перевірив бічні дзеркала, легким дотиком до кнопок коригуючи їхнє положення.

Вкотре я подумала про те, як сильно його реальний образ розходиться з байками Кароліни про забитого ботаніка з глибинки.

Натиснувши на «Старт», він запустив двигун. 

— Пристебнись, Діано, — сказав він, кинувши на мене короткий  погляд, у якому промайнула щира турбота. — Постараюся довезти тебе так обережно, щоб не розтрусити по дорозі.

Я слухняно витягнула ремінь безпеки і застебнула замок. Артем натиснув на педаль газу, і машина, викотившись з території парковки, плавно влилася в жвавий міський потік.
 
Я дивилася на його зосереджений профіль, на довгі пальці, що впевнено стискали кермо, і, незважаючи на ниючий біль у розбитому коліні та сльози, що наверталися на очі, спіймала себе на думці, що мені чомусь абсолютно не страшно. Поруч із ним усе здавалося дивовижним.