Глава 10

Удар був настільки різким, болючим і абсолютно несподіваним, що з легенів одразу вибило все повітря. Світ перед очима розмився в нерозбірливу пляму. Я лежала на асфальті, відчуваючи, як дрібні гострі камінчики безжально впиваються в долоні, якими я інстинктивно спробувала пом'якшити падіння. 

Праве стегно і коліно горіли пульсуючим вогнем, немов до них приклали розпечене залізо.

— Діана!

Голос Артема пролунав перелякано. Наступної секунди він уже був поруч. Він впав на коліна прямо на запилений асфальт парковки, абсолютно не дбаючи про свій одяг, і його сильні руки миттєво, але дуже обережно обхопили мене за плечі, фіксуючи на місці.

— Гей, вибачте! Дівчино, ви в порядку? Я... я справді не навмисно, гальма якось дивно спрацювали, клянуся...

Хлопець на орендованому електросамокаті, винуватець мого ганебного падіння, метушливо тупцював поруч, заламуючи руки. На вигляд йому було не більше вісімнадцяти — переляканий, блідий, у безглуздій жовтій панамі та сонцезахисних окулярах, що з’їхали набік. Він невпевнено простягав до мене руки, намагаючись чи то допомогти підвестися, чи то просто виправдатися за свою ідіотську витівку.

Артем завмер, а потім повільно повернув до нього голову. Якби погляд дійсно міг спалити фізично, від цього горе-гонщика прямо зараз залишилася б лише жменька попелу. Обличчя Артема спотворила крижана, неконтрольована лють.

— Ти придурок? — проричав він низьким, загрозливим тоном, від якого навіть мені стало не по собі. — Куди ти летиш на цій фігні між машинами? Ти взагалі очі роззув сьогодні? Ще один крок у її бік зробиш, і я цей самокат тобі навколо шиї вузлом зав’яжу. Звалив звідси в ту ж секунду, поки я тобі самому ноги не переламав!

Хлопець судорожно ковтнув слину, зблід ще сильніше, злившись кольором із крейдою, пробурмотів якісь невиразні, жалюгідні вибачення і, поспішно схопивши свій злощасний двоколісний транспорт, ганебно відступив подалі від гніву Артема, поки той не втілив свої погрози в життя.
Я спробувала поворухнутися і мимоволі зашипіла крізь щільно стиснуті зуби.

— Тихо, тихо, не так різко, — голос Артема миттєво пом’якшав, переходячи на заспокійливий, майже оксамитовий баритон, коли він знову подивився на мене. — Давай, я допоможу тобі підвестися. Спирайся на мене, не бійся.

Він підхопив мене під руки й одним плавним, потужним рухом поставив на ноги. Я рефлекторно спробувала перенести вагу на праву ногу, але тут же жалісно охнула і ледь не впала назад на асфальт — коліно пронизав гострий, стріляючий біль. Артем миттєво зреагував, перехопивши мене за талію і щільно притискаючи до свого тіла, щоб я не впала.

Його зосереджений погляд ковзнув униз. Чорна еластична тканина моїх бігових легінсів на коліні була безнадійно розірвана на шматки, а з-під неї сочилася темна кров, бруднивши світлу шкіру і стікаючи неприємними струменями вниз по гомілці. Ссадина виглядала моторошно й обширно, до того ж стегно вже почало стрімко наливатися важкістю, обіцяючи незабаром перетворитися на величезний синець. Я явно постраждала набагато сильніше, ніж здалося в першу секунду.

— Так, все зрозуміло, — похмуро констатував Артем, не відриваючи погляду від моєї рани. — Їдемо до травмпункту. Прямо зараз.

— Що? Ні, не треба в травмпункт, — слабо заперечила я, хоча голос зрадницьки затремтів від паніки та болю, що насувалися. — Це просто подряпина... Вдома промию перекисом, заклею пластиром, і все мине. У мене ж машина тут, я сама доїду...

— Сама ти доїдеш тільки до найближчого бетонного стовпа з такою ногою, — жорстко відрізав Артем, на корені припиняючи будь-які мої жалюгідні суперечки. — У тебе шок, кров тече, і ти навіть наступити на ногу нормально не можеш. Де твої ключі?

Я розгублено подивилася на асфальт під ногами. Брелок від маминого автомобіля самотньо валявся за метр від нас, відлетівши під час мого падіння. Артем нахилився, не випускаючи мене з надійного, гарячого кільця своїх рук, підхопив ключі з землі й натиснув на кнопку. Фари позашляховика привітно блимнули жовтим світлом, замки клацнули, знімаючи блокування.

— Ходімо, — безапеляційно заявив він, обережно ведучи мене до пасажирських дверей.