Глава 9

Артем тримався неподалік, але водночас якось відсторонено. Начебто перебував у полі зору, але навіть не намагався підійти, продовжуючи спілкуватися зі своєю компанією. Я почувалася неймовірно дивно. Щоки все ще горіли від того незручного моменту, коли наші погляди перетнулися, а серце ніяк не хотіло повертатися до нормального ритму.

«Заспокойся, Діана, просто видихни», — подумки наказала я собі, роблячи глибокий вдих прохолодного ранкового повітря і відвертаючись до стартової лінії.

Нарешті над площею пролунав гучний гудок, що сповістив про початок марафону, і з колонок пролунав динамічний біт. Величезний, строкатий натовп здригнувся і, немов єдиний живий організм, рушив уперед. Усі побігли.

Ми з Кароліною опинилися затиснуті десь посередині цього людського потоку і вимушено перейшли на біг підтюпцем. Дуже скоро стало болісно очевидно, що з нас абсолютно нікчемні спортсменки. Не минуло й десяти хвилин, як ми обидві вже важко сопіли, синхронно шаркаючи кросівками по асфальтовій доріжці парку. 

Мої легені, звиклі хіба що до стрімких пробіжок від аудиторії до університетської їдальні, почали обурено пекти, а в боці неприємно закололо.

Але навіть незважаючи на збитий подих і пульс, що відчайдушно стукав у скронях, я не переставала крутити головою. Мій погляд безперервно ковзав по натовпу, що біг, виловлюючи з нього спини хлопців. Я намагалася знайти Артема, сподіваючись хоч мигцем побачити його темну вітровку, але його ніде не було видно. Він немов розчинився в цьому морі людей, маючи, мабуть, набагато кращу фізичну підготовку, ніж ми.

Раптово Кароліна, яка до цього бігла поруч, видаючи жалібні стогони при кожному кроці і проклинаючи весь цей спорт, різко випрямилася. Її пильний погляд зачепився за когось далеко попереду.

— Зустрінемося на фініші! Я тут декого побачила! — кинула вона мені на ходу.

І перш ніж я встигла хоч якось зреагувати, у моєї подруги звідкись чарівним чином відкрилося друге дихання. Забувши про втому, вона рвонула вперед зі швидкістю професійного спринтера, активно працюючи ліктями і виляючи обтягнутою в мої рожеві легінси дупою.

За лічені секунди вона зникла за спинами інших бігунів, залишаючи мене позаду — зовсім саму, ледь дихаючу, вкриту липким потом і з жахом усвідомлюючу, що до фінішу ще бігти й бігти.