2.2

Кароліна не відповіла. Через півгодини я побачила фотографії з нічного клубу й зрозуміла, що їй зараз немає до мене діла. 

Я зітхнула й поклала телефон на тумбочку, спробувала заснути, але не змогла. Я була емоційно перезбуджена й ніяк не могла зрозуміти, чому.
 
Телефон завібрував і засвітився. Я потягнулася до нього. 

«Я в Night Life. Приїжджай, тут весело»

Слідом прилетів «кружечок», на якому подруга танцює в натовпі. 

Я швидко набрала відповідь, пальці літали по екрану:

«Буду через годину максимум. Чекай».

Зазвичай я б відмовила. «Завтра лекції», «мама вдома», «я не в настрої» — відмовки завжди знаходилися самі. Але не сьогодні. Сьогодні всередині щось клацнуло, ніби хтось повернув вимикач, і весь день, весь цей вечір раптом став занадто тісним для чотирьох стін моєї кімнати.

Я підхопилася з ліжка. У шафі я знайшла чорну, облягаючу сукню, з тонкими бретельками і розрізом до середини стегна. Волосся зібрала у високий хвіст, на укладку часу не було. Намалювала стрілки на очах, помада кольору стиглої вишні.

Я заглянула до мами. Вона вже лежала в ліжку з книгою в руках.

— Мамо, я з дівчатами в клуб. Ненадовго. Кароліна вже там.

Мама підняла брову, втомлено посміхнулася.

— Тільки не дуже довго, сонечко. І замов ВІП-таксі.

— Вже замовила, — збрехала я і поцілувала її в щоку. — Спи спокійно.

Ліфт, перший поверх, і ось воно — таксі вже блимає жовтими вогнями біля під'їзду. Я сіла на заднє сидіння, назвала адресу «Night Life» і втупилася у вікно. Місто за склом розмивалося у вогнях, а в голові крутилася одна думка: «Що я роблю?»

У клубі було багатолюдно, незважаючи на середину тижня. Я пробиралася крізь натовп, вишукуючи знайоме світле волосся Кароліни. Знайшла її швидко, вона була у VIP-зоні. За столиком було ще кілька хлопців, яких я ніколи раніше не бачила, і дві дівчини.

Я сіла поруч із Кароліною і відразу відчула дивне, тягуче розчарування. Дурне, незрозуміле. Невже я… сподівалася, що тут буде Артем? З чого раптом? Ми навіть толком не поговорили. Два слова в бібліотеці, погляд, дотик — і все. А серце все одно стиснулося, ніби обдурилося.

— Діаночко! — Кароліна обійняла мене, вже злегка хитаючись від алкоголю. — Нарешті! Дивись, які красені!

Хлопці відразу повернулися до мене. Один, високий, у білій сорочці з закатаними рукавами, широко посміхнувся.

— Що будеш пити? — запитав він, перекрикуючи музику.

— Коктейль, — відповіла я, не встигнувши навіть подумати. — Щось смачне й солодке.

Він одразу встав і пішов до бармена, а я відчула на собі ще дві пари зацікавлених поглядів. Один із них — той, що сидів найближче, — дивився особливо пильно. Кароліна нахилилася до мене, майже притиснувшись губами до вуха, щоб перекричати музику.

— У білій сорочці — це Андрій. Він уже в ординатурі, перспективний хірург, між іншим. Вони всі старші за нас. Решта двоє вже зайняті, а ось Андрій, — вона непомітно тицьнула пальцем у хлопця, — ні. Придивися до нього, підійди, якщо сподобається. Мене він взагалі не цікавить.

Я відкрила рота, щоб сказати, що мене він теж не цікавить анітрохи, але Кароліна вже підхопилася, розсміялася і злетіла на танцмайданчик. Вона була вже помітно напідпитку — явно випила не один келих, а може, й не два. Її світлий хвіст миготів у різнокольорових променях, а я залишилася сидіти за столом в оточенні незнайомих хлопців, з келихом, який мені щойно поставили перед носом.

Я зробила ковток. Солодко. Я все ніяк не могла позбутися цього дурного розчарування, яке сиділо всередині, як скалка. Артем. Чому я взагалі про нього думаю? Він зараз, напевно, вдома.

Я знову подивилася на танцмайданчик. Кароліна вже обіймалася з кимось у натовпі. А я сиділа і відчувала, як погляд хлопця в білій сорочці знову і знову повертається до мене.

Мені дуже хотілося, щоб цей вечір закінчився чимось… іншим.

І цей вечір дійсно закінчився інакше. Але зовсім не так, як я собі уявляла.

Лише через годину я стояла в не найчистішій кабінці жіночого туалету, намагаючись дихати через раз. Гучні баси клубної музики долітали сюди приглушеним, дратівливим ритмом.

Кароліну нудило. Я сиділа навпочіпки поруч, однією рукою міцно тримаючи її світле волосся, щоб воно не забруднилося, а іншою змочувала під струменем води з раковини сухі паперові серветки і покірно подавала їй.

— Боже, як мені погано, — простогнала вона, притуляючись гарячим чолом до прохолодної кахельної стіни.

— Випий води, — зітхнула я, простягаючи чергову вологу серветку. — Я ж казала, не варто змішувати все підряд.

Кароліна слабо відмахнулася, важко дихаючи.

— У моїй сумочці… телефон, — пробурмотіла вона, не розплющуючи очей. — Знайди в контактах Артема. «Артем ботанік». Він так і підписаний. Скажи, щоб приїхав і мене забрав.

Я завмерла. Всередині все якось дивно стиснулося. Я витерла руки і дістала свій мобільний, щоб перевірити час.

— Кароліна, на годиннику третя година ночі, — обурилася я. — Вже занадто пізно. Давай я просто викличу нам таксі.