Глава 2

У квартирі пахло запаморочливо смаженим м’ясом із пряними травами. Я ледь встигла переступити поріг, як втома минулого дня почала повільно відступати, розчиняючись у домашньому затишку. У передпокої, прямо біля дзеркала, вже стояла мамина валіза. Вона вилітає рано вранці, і я знала, що сьогодні вона ляже спати раніше. 

— Діано, це ти? — долинув із кухні мамин голос, супроводжуваний тихим дзвоном посуду. — Мий руки й іди до столу, поки все не охололо!

— Йду, мамо! — крикнула я, знімаючи кросівки.

Заглянувши на кухню, я додала: 

— Я, до речі, вже занесла ліки бабі Нюрі.

Мама з теплою посмішкою кивнула. Баба Нюра жила поверхом нижче, її діти давно переїхали за кордон і приїжджали хіба що раз на рік, тому мама взяла над старенькою негласне опікунство. 

Я вимила руки і плюхнулася на свій улюблений стілець. Їжа була неймовірно смачною. Ми вечеряли і, як завжди, базікали про те, що сталося у нас за цей день.

Коли тарілки майже спорожніли, мама раптом посміхнулася і встала.

— До речі, я сьогодні була в торговому центрі після зміни. Купила тобі дещо. 

Вона принесла з кімнати паперовий пакет і поставила переді мною. 

— Одягни в університет. Тобі варто почати стежити за своїм стилем, сонечко. Ти в мене красуня, а ходиш в одних і тих самих джинсах та толстовках.

Я не стала сперечатися. Тим більше що смак у мами завжди був бездоганним.

— Добре, мамо. Дякую, — щиро відповіла я, посміхнувшись.

Після вечері, побажавши мамі доброї ночі та легкого перельоту, я пішла до своєї кімнати. Закривши двері, я впала на ліжко прямо на покривало, відчуваючи, як гудуть втомлені за день ноги. Рука сама потягнулася до телефону.

Я відкрила Інстаграм.

Перше, що висвітилося в стрічці, були нові фото Кароліни. Я почала гортати. Естетичні знімки з «Граната»: красиво подані страви на темних керамічних тарілках, якийсь яскравий авторський напій з льодом. А потім — фотографія, де обличчя хлопця, що сидів навпроти, не було видно. У кадр потрапила лише частина столу і його руки.

Але я й так знала, хто це.

Я затамувала подих і двома пальцями збільшила знімок. Погляд зачепився за його руки. У нього були красиві довгі пальці, а з-під злегка закатаного рукава толстовки визирав край татуювання. Чіткі чорні лінії, що складалися в якийсь складний візерунок, який йшов далі під рукав.

Серце дивно завмерло. Всередині раптом розлилося тягуче, майже болісне почуття жалю про те, що я не пішла з ними. Мені чомусь шалено захотілося дізнатися про нього більше.

Я згорнула фото. Екран згас, відбивши моє задумливе обличчя.

Не витримавши, я відкрила месенджер і швидко набрала Кароліні: «Що робиш?»

Повідомлення полетіло, а я прикусила губу, дивлячись на екран. Насправді мені було байдуже, чим вона зараз зайнята. Я просто відчайдушно хотіла дізнатися, що вони вже розійшлися по домівках.