У містечку А

        Глава1-(Початок історії)

31.10.23

   У передмісті міста А жила звичайна,але богата та впливова сім'я,саме тут немає місця нетутешнім біднякам й волоцюг,ось тільки якаб не була вона щаслива дітей не могла мати,жінка середніх років скільки вона не старалась і не намагалася з'ясувати причину,ходила до лікарів на обстеження,спробували дома якось лікуватися приймаючи якісь трави,ліки да що там!вони навіть не пройшли мимо гадалок і так званих відомих відьм у найближчому селі з їхніми обрядами нічого не вийшло й не допомогло,саме тоді в той момент коли щось в їхній голові клацнуло ніби лампочка й вони наважилися переступити поріг дитячого"гуртожитку"з сирітками.Старі господа відмовляли їх,але все марно як то кажуть перепробуючи все без надії,підеш на любі умови з закритими очима,але це все було марно,тільки то й залишалося їм важко охати та ахати! ,від горя за їхню сліпу безнадійність в спосіб свого заплідненння.Найбільший власник на той час особистої фірми по популярності театр,містер Джон Кевін чистий амереканець років 43,та його дружина зірка балетної опери Ребека Кевін,а до того Ребека Еленград з іноземними корнями родичів років 37.В машині на пів дороги до місця призначення вони повернули на право де знаходився великий живий центр продавців.Вони обговорили та вирішили,що буде незручно їхати до дітей з пустими руками знаючи своє місце в суспільстві кружляючи по лавкам товарів нагребли всього необхідно як на їхній погляд це одяг і для хлопчиків і для дівчат,їжа,іграшки,гроші,теплі ковдри після вже чітко поїхали по прямій з цілими пакетами добра.Відкривши двері будинку під супровід гучно нестримно стукаючого серця зайшли в середину.Їх привітали власники та доглядачі :Дження,Люсі,Марк і власники:Пітер Макарстон,Елена Терні.Потім привітали їх і наші господа після чого вони приємними вуху запрошеннями пройшли до найближчої кімнати наполовину відкритої з якої яскравими променями в темному мраку кімнати сочилося світло від чого стало яскравіше як Ребеці так і Джону.Передали всі пакети з ковдрами,одягом,їжею доглядачам,а пакет з іграшками понесли на цетр й стали гукати діточок до себе всі як по команді підбігли по їхнім очам було видно одне: кожен хоче,щоб саме його забрали,щоб у нього була сім'я,але при цьому вони такіж добрі та дружні разом.Які там тількі милі голівки не були і русяві і блондинкі й рижі,чорні,конопаті,синьо окі,сіро окі,зелено окі,а каштанистих скільки тут!Очі всі дивляться на тебе ти незнаєш куди себе діти,що сказати,що зробити.Діти радісну переговорюються,задають питання розпаковують хтось якогось робота героя,хтось поні або барбі,а хтось уже давним давно грається ними від цього стало радісно дятям цікаво вони щасливі,от тільки подумати зробили так виходить зовсім трішки,це все з їхнього одно денного лише заробітка і гроша не стоїть,а тут діти щасливі вони сповненні радості тут пронеслось у Ребеки в голові(ось би було більше тих хто робить хочаб одне мале незначне добре діло,воно зможе зробити щасливих сотні,а то навіть тисячі!)Тут Одна з головних керувальниць сказала вдячні слова,і що діти вправду ждали їхнього приходу з нетерпінняи,що тільки не витворяли і сміялись,і кричали і стрибали,але коли ми сказали,якщо ви будете себе погано вести ми позвонимо містеру і місіс тоді вони не приїдуть і треба таке вони в реальності стали тихіші за мишу за віником.Поки це говорили мої як завжи нестричні очі переходили з однієї дитини на іншу кружляючи як заметіль і тут мій погляд падає на одну дівчинку років шести не більше крім неї вже нікого не бачу все розмите, можливо це знак долі,це вона хто нам потрібен?Звичайно я і мій чоловік дуже хотіли й постійно лелеяли в собі думки забрати всіх,але ми розуміли на старість літ нам не справитися хочаб одну єдину дитину потрібно і ми сповненні щастя...Ну чому ж ті хто не хоче мати дітей або погано ставиться до свої дитини знущається,б'є ,а то не доведи Боже вбивають,а ті хто готовий душу продати заради однієї і того не має.(((Підходячи до кожного вони знайомилися,дізнавалися щось про цю особу,що любить,ким хоче стати,мрії і т.п..й після давали подарунки у вигляді смаколиків.Розпитували досить коректно,спокійно з нотками дитячої розмови у вигляді звичайної гри й дитина лешко і відкрито розповідає з усмішкою на устах,також говорили,щоб вони хотіли відкрити для себе нове у майбутньому деякі робили задумливі лиця,хтось мотав головою,хтось відповідав короткими,затянутими словами наприклад:ну...я...хоті...в...б стати...лі..карем.Діти малі,вони розуміли,що сім'я це важливо,вона дорога і безцінна,малі безтурботні дітки говорили про професії,творчі вміння,навіть про щось зв'язане з їхнім вигаданим світом де є дракон і принцеса в ролі себе.Тільки одна дівчинку на яку впав мій погляд за весь цей час поки ми з чоловіком розмовляли з дітьми,вона жодного разу не подивилася в наш бік,це звичайно на обов'язково,але досить цікаво,чому?,не сказала жодного слова,старанно вирисовуючи,щось на аркуші паперу.Помітивши мій зацікавленний погляд вона сказала,що це найспокійніша і найтихіша дівчинка тут потім підізвади її скороченою кличкою вона повільно підійшла вічливо,стриманно,але всеж з неохотою привітала нас ніби її було байдуже заберуть її чи ні...в пукаж вона тримала папірець.Я наважилась також тихо спитати в привітливому,ласкавому тоні.

-привіт дівчинка,як тебе звати?-говорить Ребека

-в мене нема імені,є кличка "квітка іриска",або просто"ірис"

-А...зрозуміло,а чого б ти хотіла найбільше всього?

-Друзів та сім'ю.

-...(стало одразу сумно і боляче від цих спокійних дитячих слів),і я наважилась мала вона добре серце і душу маленька"без імені"-Ірис по кличці красивому вона була незрозумілої національності,ось наприклад по вузьких чітко виражених двійних вік було зрозуміло,що азіат,по смуглявій шкірі,карих очах,темному кучерявосу волосю це африканка і т.д..Вона ціла загадка навіть для самої себе,хоча не тільки її загадковість привернула мою увагу,а те,що вона неймовірно красиво малювала поруч з усіх сил старалася вивести трохи кривенькі букви якогось вірша чи фрази.Чи вона не вірила,що її можуть забрати чи не хотіла,але увага була на нолі,вийняла з рожевих по дитячому пухких губ як цукрова вата  з'явився кінчик,ще розовіного язичка Ірис підібхала верхню губу  повністю заполонившись в своїх думках не помічаючи реальності,вже коли вона не за столом,а стоїть прямо перед мною і чоловіком я змогла її розгледіти краще.Голубі наповнення літнім безхмарним небом очі,біленька шкіра на щічках здоровий рум'нець,рівні зубки молочні,рожеві губи,маленькій носик,світло русе волосся яке з жовтоватого переходило на якісь світліший навіть здавалося на сіруватий,була в білій футболці,рожеві колготки і чорна юбочка на ногах теплі носочкі,вона була як перенароджений ангелочок представший перед смертними її образ освітлював світ та любовав зір,ось така вона була Ірис я її назвала Мінелла це ім'я .Джон також додав,ось така спокійна дівчинка нам піде.Переповневшись надії я сказал:-ми беремо цю дівчинку показуючи на Мінеллу ,всі діти почали її вітати,а доглядачі збирати речі якіх у неї майже не було,підписали деякі документи,Джон мене ніжно обійняв поцілувавши в чоло.Дівчинка тим часом на лиці змінилась,як на день народження після загадування бажання,воно збулося так і тут,зацвіла посмішка,Мінелла нас обійняла,так і з'явилася в нашому житті дочка.Ми щасливі.