27.1

-- Мамо, мені дуже цікаво, що тут відбувається? -- на порозі моєї кімнати стояв розлючений Артем. Я вперше чула, як у його голосі звучить  сталь. Навіть зі мною чоловік  ніколи  не розмовляв таким злим тоном. Чому він  повернувся?

-- А..., це ти сину. Я намагаюся вберегти тебе від неправильних та недопустимих помилок. Це непорозуміння сказало, що збирається вінчатися з тобою, -- спокійно пояснила Олена Павлівна.

-- А, що тут дивного, мамо, коли ми кохаємо один одного?  І припини будь ласка,  викидати  речі Ліни. Все-таки ти не у своєму домі. 

 Артем підійшов до мене і міцно обійняв за плечі. Одразу стало так спокійно. Невже я настільки безпорадна, що не можу без нього у будь-якій ситуації? А може я просто ще зовсім юна  і не можу як слід постояти за себе? 

-- Сину, якщо ти не припиниш цей цирк з вінчанням, то більше ніколи мене не побачиш, -- нарешті залишивши мій одяг у спокої, промовила Олена Павлівна. Жінка вирішила долучити важку артилерію, щоб переконати сина. 

-- Це твій вибір, мамо! Для мене ти єдина і найдорожча людина у світі. Попри твій егоїзм я завжди радий бачити тебе у своєму домі. Думаю Ліна теж зможе пробачити тобі. У неї на відміну від тебе .... добре серце.

-- І тобі байдуже, що скажуть люди, коли мене не буде на твоєму вінчанні? Ти ж осоромишся на всю країну. 

-- Ні, не байдуже! Та схоже ти свій вибір уже  зробила. І соромитися мені нічого. Думав ти почуватимешся щасливою від того, що твій син нарешті осяде і житиме сімейним життям. А онуки?  Ти ж так хотіла онуків. Ми з Ліною з радістю народимо пару трійку діточок, а ти няньчитимеш їх. У Ліни ще навчання попереду тож твоя допомога буде дуже доречною.

-- Ніколи я не визнаю тебе своєю невістко. Яка ж ти все таки підла, негіднеце. Та нехай! Мій син дуже скоро зрозуміє яку змію пригрів у себе під боком. Будь ти проклята нікчемна жебрачко.

Від останніх слів Олени Павлівни моє тіло здригнулося, вкрилося холодним потом. Хотілося просто затулити вуха, щоб ніколи не чути цих жахливих слів. Артем ще міцніше обійняв мене, вказуючи рукою рідній матері на двері.

 Гуркіт дверей знову змусив мене здригатися. Олена Павлівна покинула квартиру, але як жити з її прокляттям я уявлення не маю.

-- Ліно, дівчинко  ти, що злякалася? Не бери мамині слова близько до серця.  Вона завжди така, коли щось виходить не так якби їй хотілося. 

-- Артеме, вона наговорила нам  таких жахливих слів. Може не варто тобі йти проти волі матері?

-- Серденько, я вже доволі дорослий хлопчик, щоб самостійно приймати рішення, а ти бачу перед першими труднощами розлюбила мене і готова здатися. 

-- Не правда! Я ніколи не розлюблю тебе, Артеме. Ти моє життя я й дня уже не можу уявити без тебе, але ти сам  усе чув.

-- Тоді пообіцяй мені, що більше ніколи не будеш сумніватися в тому, що ми можемо і будемо щасливими. Слова мами це лише слова, які ні в якому разі не варто брати близько  до серця чи відкладати у пам'яті.

-- Обіцяю, коханий, але як же Олена Павлівна? Ти ж сам чув, що вона не прийде на наше весілля.

-- Ну і нехай не приходить. Через мамину впертість я не збираюся поступатися своїм планам. Я впевнений, що рано чи пізно мама зрозуміє, що помилялася в тобі і попросить у тебе вибачення, -- коханий заспокійливо гладив моє волосся, нашіптував ласкавих слів і це подіяло, я змогла вирватися з того жаху який принесла у наш дім  Олена Павлівна.

-- Навіть не уявляю чим би все закінчилося якби ти не повернувся додому. 

-- Це випадковість. Я забув папку з важливими документами. І дуже радий, що повернувся. А куди ти збиралася пакуючи валізу?

-- Не знаю..., просто пішла б з квартири... 

-- Давай надалі усе вирішувати разом і приймати рішення разом. Ми ж майже сім'я, -- ласкаво попросив Артем. 

-- Давай... 

-- Ти дзвонила Мері?

-- Не встигла!

-- Тоді я у кабінет по документи, а ти дзвони негайно моїй тітці. Кращого організатора нам нізащо не знайти. Тепер я хочу одружитися на тобі по-справжньому і якомога швидше. Ти заспокоїлася? -- цілуючи моє чоло, запитав чоловік.

-- Угу...,  -- піднявши на нього погляд повний любові, відповіла я.

-- Ліно, що за термінова справа, якісь секрети?  Що у вас  трапилося? -- запитала тітка Артема щойно зайшовши у кафе де я назначила їй зустріч.

-- Мері, ти не повіриш ... Артем кохає мене і хоче, щоб ми одружилися по-справжньому.  Лише глянь, він попросив моєї руки, -- я не втрималася і продемонструвала свою каблучку.

-- Чому ж не повірю. Я давно знала, що Артем по вуха закоханий у тебе. І я безмежно рада за вас обох. Ви заслуговуєте бути щасливими. 

-- Мері ми хочемо, щоб ти допомогла нам з організацією вінчання. Ти ж у нас професіонал. 

-- Я з радістю, а чому Олена не займається підготовкою вашого весілля?

 Я розповіла Мері про візит Олени Павлівни. Проте, що вона проти вінчання і вважає мене меркантильною жебрачкою і навряд чи коли-небудь змінить свою думку. 

-- Не бери близько до серця слова Олени. Іноді вона вміє бути нестерпним стервом . Думаю з часом моя сестра  одумається і прийме ваше кохання. 

-- Сподіваюся... не хочеться бачити сум у очах Артема. Звісно він не показує, але йому болять слова матері.  

-- Так ..., давай ми з тобою краще обговоримо ваше вінчання. Ти вже уявляла собі яким воно має бути?

-- Чесно , у мене на це не було часу , але я не хочу гучного свята. Хай усе буде тихо і скромно. Невеличка церква і близькі Артемові люди. З мого боку гостей не буде, -- з сумом прошепотіла я. 

-- Ну гаразд! Значить тихо, скромно, феєрично. Усе як я люблю. Це буде саме дивовижне  весілля року. Я постараюся!