27

Глава  27                                                   

   Додому ми повернулися близько опівночі. Я не вірила своєму щастю. Все так схоже на казковий сон. Коли ми уже звично лягли у ліжко я заплющивши очі почала непомітно пощипувати свої руки. Може це все таки прекрасний сон? Я зранку прокинуся і Артем своїм поглядом опустить мене з хмар на землю? 

-- Гей, дівчино! Ти, що робиш? -- здивовано запитав Артем, побачивши, що я до болю щипаю свою шкіру.

-- Мені не віриться, що сьогоднішній вечір -- реальний. Все здається прекрасним сном і я захотіла перевірити чи не задрімала раптом.

-- Ні,  мила моя,  усе насправді. Моє кохання до тебе справжнє і ніколи не зникне. Така як ти буває лише раз і на все життя. Кохаю тебе! 

-- І я тебе кохаю, Артеме! Навіть уявити не можеш як сильно. Покохала з першого погляду і навіть думки не допускала, що ти відповіш взаємністю. 

-- Я теж хвилювався через те, що можеш не повірити мені, але тепер ти моя назавжди. Хочу, щоб наше вінчання відбулося якомога швидше. Хочу зробити тебе своєю. 

-- Я й так уся твоя. Душею і тілом.

-- Ліно, кохана я вмираю від бажання, але не торкнуся тебе  Не дозволю собі. У нас буде перша шлюбна ніч. Ти заслуговуєш бути бездоганною у всьому. А тепер давай спати. Мені завтра треба показатися на фірмі, бо Олег уже, мабуть відчуває себе повноправним господарем. Ну все, солодких снів принцесо.

Ранок

Як же приємно прокидатися в обіймах коханого чоловіка, який цілу ніч не випускав мене зі своїх обіймів. Сумнівів у його коханні більше немає. Можуть обманювати красиві  слова, але очі не обмануть ніколи. Вони завжди кажуть правду.  

-- Доброго ранку, коханий, -- солодко тягнуся до його щоки, щоб поцілувати, але хитрий Артем виявляється спритніший і миттю накриває мої губи поцілунком. 

-- Тааак ..., лінивцю годі вилежувати боки. Тебе чекає робота, а я біжу до кухні, щоб ти не був голодним. 

-- Гаразд, моя правильна дівчинко. Я хутко у душ і до тебе приєднаюся. 

Як же  приємно варити каву для коханого чоловіка, а готувати йому сніданок у двічі приємніше. Я абсолютно щаслива. 

Артем зайшов до кухні уже у костюмі. Такий серйозний і діловий. Я подала йому сніданок і на лила чашку запашної кави. Сівши навпроти, просто милувалася ним. Здавалося цей чоловік ідеальний у всьому. І він мій! 

-- Мила моя, Ліно будь  ласка, подзвони Мері і попроси її зайнятися організацією нашого справжнього весілля. Може у тебе є якісь мрії,  може раніше ти уявляла своє весілля. Я хочу здійснювати усі твої бажання. Хочу, щоб ми запам'ятали цей день на усе життя.

-- Артеме, ти хочеш, щоб я стала меркантильною егоїсткою?

-- Ти нею ніколи не станеш. Я у цьому впевнений! Якби хотіла поводила б себе геть по-іншому. Все, дякую за смачний сніданок, мені час бігти  на роботу. Ти у мене найкраща. Не забудь подзвонити Мері, --  солодко цілуючи, шепотів Артем.

Зачинивши за чоловіком двері я ще довго блаженно посміхалася сама собі. Доля подарувала мені шанс стати щасливою. І я щаслива... неймовірно! Артем кохає мене і це найкраще, що могло статися у моєму житті. Наливши собі чашку кави, я вирішила подзвонити Мері. Упевнена ця жінка розділить мою радість. 

Відволікшись від своїх думок я почула, що хтось настирно надзвонює у дверний дзвінок. Може Артем, але навіщо йому дзвонити якщо він має ключі? Піднявшись біжу відчинити двері. Це точно Артем! Може знову на вигадував якихось сюрпризів?

-- Артеме, коханий ти щось забув? 

-- Мій син перед тим як їхати на роботу забув викинути тебе зі своєї квартири,  -- прошипіла Олена Павлівна.

Що вона тут робить? І чому така сердита? Невже на мене? 

-- Олено Павлівно, доброго дня! А Артем щойно поїхав на роботу, -- боязко відповіла я  не знаючи куди себе подіти.

-- Мені не потрібен Артем, мені потрібна ти. Я прийшла сюди, щоб пояснити тобі, що ти не пара моєму синові. Між вами нічого не може бути. Я не дозволю!  Зрозумій це нарешті й хутко збирай своє барахло та вимітайся з квартири мого сина. 

-- Олено Павлівно, я кохаю вашого сина і він мене теж кохає. Ми збираємося вінчатися. 

-- Не буде цього ніколи!  Подивись на себе. Усе, що є на тобі куплено на гроші мого сина. У тебе навіть трусів своїх немає.  Без нього ти ніхто... жалюгідна жебрачка. Цікаво чи ти б кохала його якби він не мав ані копійки? 

-- Я кохаю вашого сина не залежно від того скільки у нього грошей чи які він має рахунки у банках. 

-- Перестань лицемірити і йди збирати своє лахміття. Ти негайно заберешся з цієї квартири, а Артему скажеш, що розлюбила.

Ця жінка розійшлася не на жарт. Вона сипала образу за образою і мало не силоміць тягнула мене збирати речі. І як їй опиратися? А головне чи варто? Вона ніколи не побачить в мені достойну дружину для свого сина. 

 Олена Павлівна лютувала наче голодна пантера. Раніше я ніколи не бачила її такою злою. Жінка кинулася до моєї кімнати і відкривши шафу почала викидати мої речі. 

-- Нещасна жебрачка. Де ти і де мій син. 

Я збирала усе, що вилітало з шафи. З очей котилися сльози. Не хотіла рюмсати  та стримати себе не сила. Змахуючи їх рукою я взялася пакувати свої речі. Не буде нам з Артемом щастя, коли його матір так сильно ненавидить мене. Треба визнати, що ми не пара один одному  і казці кінець.