26.1

    Нам принесли меню. Розкривши його я мало  не збожеволіла від цін які одна за одною потрапляли мені на очі. Тепер зрозуміло чому окрім нас тут  немає більше нікого. Хто ж захоче витрачати купу грошей на вечерю. Звісно ніхто! 

-- Я мабуть, лише питиму воду,  -- винесла вердикт глянувши на Артема який уважно зосередився на меню.

-- Тобі не сподобалося меню чи ти не голодна, Ліно?

-- Тут за хмарно дорого, Артеме. З такого ресторану втікати треба, -- нахилившись до чоловіка тихо промовила я.  

-- Ну знаєш ти ж не зі студентом сюди прийшла. Раз ми тут значить я можу собі це дозволити. У нас сьогодні чудовий привід для свята. Чого тобі більше хочеться? Рибу чи м'ясо?

-- Рибу чи щось інше і якийсь салат. Обири на свій розсуд, будь  ласка, -- прошу чоловіка, бо нічого не тямлю у завуальованих назвав напевно дуже вишуканих страв.

До нас знову підійшов офіціант із запитанням чи готові ми зробити замовлення.

-- Так, дякую! Моїй дружині будь ласка, салат з тунцем і печеним авокадо та трюфельно кунжутною заправкою і восьминога з картопляним кремом і сирним соусом, а мені каре новозеландського ягняти з кремом із баклажан та кіноа. Після танцю подайте  пляшку найдорожчого шампанського.

-- І чим тобі не вгодило українське ягня? -- посміхнувшись запитала я. 

-- Може краще потанцюємо. Музика тут прекрасна. Ти любиш танцювати?

-- А ти не боїшся після танцю залишитися з потоптаними ногами?

-- А ти? -- хитро посміхається.

 Артем підійшов до мене і галантно простягнув руку. Без жодних вагань моя рука миттю лежала на його долоні. Я дуже  хотіла танцювати зі своїм чоловіком, бути в його обіймах, запам'ятати кожну мить, щоб залишити для себе приємні спогади. Сьогодні можна уявити, що все у нас по-справжньому.

 Я йду танцювати з найкращим чоловіком у світі. Самим добрим, ніжним та розумним. Дякую тобі моя щаслива зірко.

    Посеред залу я стояла на ватних ногах, які тремтіли так сильно  ніби відчували лютий холод.

-- Вальс?

-- Ні! Будемо танцювати  повільно, але красиво. Мені ніде було навчитися вальсувати. 

Я стояла так близько до Артема і його рука міцно обіймала мою талію. Моя рука на його долоні ..., несміливий перший крок, мій каблук на його туфлі, сміх і прохання Артема віддатися його рукам ... Наступними кроками ми вже не заважали один одному, а навпаки стали одним цілим. Я розтанула в обіймах коханого чоловіка. Корилася йому наслідуючи кожен його рух.

Ніколи раніше я не танцювала так, як сьогодні. Ніжна мелодія виставляла на показ всі мої почуття. Ось таке воно справжнє кохання навіть на вершині блаженства ниє серце тому що кохання без страждань не існує. 

Наші погляди тісно переплетені аж поки не стихає музика. Артем відпускає мене, а далі діється щось зовсім не зрозуміле. Чоловік повільно опускається переді мною на одне коліно, ні на мить не спускаючи з мене погляду. Він посміхається мені простягаючи на долоні бархатну коробочку у вигляді невеличкого серця.

-- Мила моя, кохана, Ліно я пропоную тобі свою руку і серце. Хочу, щоб ти стала моєю справжньою дружиною. Хочу, щоб ми були разом усе життя у горі і радості поки смерть не розлучить нас.

Від слів Артема відчуваю, як у горлі росте грудка. 

-- Артеме, це якийсь розіграш чи репетиція?  Нічого не розумію. 

Піднявшись чоловік бере мою руку у свою і дарує їй невагомий поцілунок. 

-- Серденько, я кохаю тебе  усім своїм серцем. А ти? Ти кохаєш мене, Ліно? -- питає Артем і я розумію, що приховувати свої почуття більше не зможу. 

-- Артеме, я закохана у тебе з першого погляду, але це нічого не означає. Лише подумай, хто ти, а хто я,  -- відкриваюся йому на одному подиху .

-- Ти сама найпрекрасніша дівчина у цілому світі. Ти моя кохана. Я з великим запізненням зрозумів який у мене скарб під боком. Дякую Мері, що змогла відкрити мені очі. Ну..., що скажеш? Згодна терпіти мене все життя?

Цього не може бути. Артем не може мене кохати. 

Чи може?

-- Я не розумію, що відбувається. Я думала...

Артем відступає від мене лише  на метр і у його руках з'являється букет  кремових троянд. Схоже вирішив геть звести мене з розуму. 

-- Так чи ні? Наше щастя у твоїх руках, Ліно. Або ти зробиш нас обох щасливими або розіб'єш наші серця.

-- Я згодна, Артеме, але навіщо це все? Ми ж і так з тобою одружені. 

-- Я хочу, щоб ми вінчалися в церкві. Щоб цього разу усе було по-справжньому. 

Коханий одягнув на мій палець золоту каблучку з красивою перлиною, навколо всіяною дрібними діамантами. Сльози самі покотилися по обличчю. Я й повірити не могла, що у моєму житті може відбуватися справжнє диво, казка зі щасливим кінцем.

За моїми плечима пролунали оплески. Оглянувшись я побачила, що нам аплодує персонал ресторану. Нахилившись до мене Артем взяв моє обличчя у свої долоні і став покривати його поцілунками. 

Уже за вечерею Артем розповів мені, що у ресторані немає інших відвідувачів тому, що він орендував його на цей вечір лише для нас. Хотів зробити його особливим. Запитував мене яким я бачу наше справжнє весілля. 

-- Артеме, а як же твоя мама? Вона ніколи не прийме мене у вашу родину.

-- Їй доведеться змиритися, Ліно. Якщо моя мама любить мене, то має поважати мій вибір.

-- Так, але ...

-- Ніяких "але", серденько! Ми вінчаємося і крапка! -- посміхнувся Артем, нахилившись до мене, щоб знову поцілувати у губи.

-- І будемо самими щасливими у світі. А цілий світ може скільки завгодно заздрити і пліткувати про нас. У мене вистачить сил, щоб захистити тебе ...