26

Глава  26                                                     

-- Як же добре, що я нарешті позбулася цього тягаря. Було відчуття, що на моїй нозі висіла гиря, а тепер така легкість, що хочеться танцювати. 

-- Ну..., раз у тебе такий гарний і позитивний настрій, то я запрошую тебе до ресторану. Повечеряємо, потанцюємо... Що скажеш?

-- Артеме, це все дуже мило з твого боку: ... увага, турбота, але я не розумію навіщо тобі це все? Ти нічого не пояснюєш,  -- запитала я прямо.

-- Наберися терпіння і ввечері про все дізнаєшся. Я люблю інтригу.

-- Ти вирішив позбутися мене? Це наш прощальний вечір? -- намагаючись приховати сум, запитала я Артема.

-- Ні, рідна! Все з точністю навпаки, -- підійшовши до мене, чоловік торкається губами мого чола і з шумом видихає  гаряче повітря. 

-- Твої ребуси зведуть мене з розуму.

-- Обіцяю з сьогоднішнього вечора у мене від тебе не буде жодного секрету. Сонце, є деякі справи, які потребують моєї уваги негайно, а ти поки відпочинь, займися підготовкою до нашого особливого вечора. Не забудь обрати мені костюм. Від сьогодні це твій обов'язок. 

Артем зачиняється у своєму кабінеті, а я так і продовжую стояти з відкритим ротом у  повному нерозумінні того, що відбувається. Цей чоловік зведе мене з розуму. Ні! Уже давно звів.

Невже він справді бажає відсвяткувати моє одужання? І ці його красиві слова, які змушують моє серце тріпотіти, як у переляканої  пташки. А може він теж щось відчуває до мене? -- думаю я і усміхаюся своїй наївності та простоті. Історії принца і жебрачки бувають лише у фільмах або казках. Це реальне життя, Ліно, тому перестань вигадувати те у, що так сильно хочеш вірити.

Ну що ж ресторан так ресторан. Сподіваюся Артем дасть мені змогу повернутися додому і зібрати свої речі. А може ми попрощаємося у ресторані і розійдемося назавжди? Ну звісно,  Артем джентельмен і не може просто так виставити мене за двері. Це наш прощальний вечір. Завтра доведеться шукати роботу і нове житло. 

 Раз так, то я хочу, щоб він запам'ятав мене красивою. Дуже красивою!

 Іду до своєї кімнати і витягую з шафи сукню яку ми з Мері купили про всяк випадок. Ніжно рожева, приталеного силуету, ледь закриває коліно. З глибоким V образним вирізом. Якраз і сірі босоніжки пасуватимуть. Склавши усе, що мені потрібно я пішла до Артемової кімнати обирати йому костюм і сорочку.

Проходячи повз його кабінет краєм вуха почула, що чоловік обирає для когось квіти.

-- Я не знаю, які квіти любить моя кохана, але це обов'язково має бути щось дуже ніжне. Ця дівчина для мене дуже особлива.

Квіти для коханої дівчини. Ох, Ліно, щоб не гаяти час можеш негайно  бігти пакувати валізу. Навіть якби Артем дозволив мені залишитися у своїй квартирі у якості прибиральниці чи кухаря я б одразу відмовилася. Бачити його в обіймах іншої я б не змогла точно.  А квіти ... я б порадила кремові троянди. Більшої ніжності годі шукати.

-- Ліно, ти готова? -- запитав Артем, зайшовши до моєї кімнати. 

-- Так, я готова! Думаю наш прощальний вечір залишить нам обом приємні спогади. 

-- Так..., він буде прекрасним, як і ти сама ... І ми обоє запам'ятаємо його на все життя.

Артем не заперечив моїх слів ... значить прощання. Хоч би не заплакати перед ним в останню хвилину, бо очі і так від самого ранку на мокрому місці.

-- Може все-таки розпочнеш розкривати секрети сьогоднішнього вечора?   Повір я готова їх почути, -- запитала  я  Артема дорогою до ресторану.

Чоловік був зосереджений на дорозі, лише зрідка кидав у мій бік одинокі погляди, але при цьому з обличчя ані на мить не зникала весела посмішка. Ммм ... у мого Артема  гарний настрій. Мабуть, радіє з того, що скоро нашому знайомству прийде кінець. 

-- Яка ж ти все-таки нетерпляча у мене, Ліно. Але нехай,  я при відкрию тобі кусочок своєї таємниці. Ми їдемо у ресторан  "Терракота". 

-- Це мені ні про що не говорить. Ти ж добре знаєш, що я раніше у ресторанах бувала лише у снах. 

-- Нічого, тепер ходитимемо, коли захочеш. 

-- Артеме, я зовсім не розумію тебе. Хіба це не прощальний вечір? Хіба ти не збираєшся завтра чи ще сьогодні виставити мене за двері? ---- повернувшись до чоловіка, запитала я прямо.

-- А чому ти вирішила, що я зібрався тебе виганяти?

-- Не подумай, що я шпигунка, просто зовсім випадково почула, як ти обирав для своєї коханої квіти, от і подумала, що наша угода підійшла до свого логічного завершення. 

-- Ти права я дійсно обирав квіти для коханої дівчини і наша з тобою угода підходить до кінця. 

-- Значить мої здогадки вірні це прощальний вечір.

-- Можна й так сказати.

Далі ми їхали мовчки. Не хотілося зайвих слів. Все і так зрозуміло. Це кінець! Сьогодні я востаннє з Артемом.

Артем привів мене у панорамний ресторан з прекрасним видом на Хрещатик  який сяяв у вечірніх вогнях. Тут усе таке вишукане для справжніх вельмож. Елегантний інтер'єр у пісочно шоколадних тонах, старовинні меблі, білосніжні скатертини, живі квіти. З кожною секундою я все більше розуміла, що я тут випадковість.

Нас зустрів молодий, підтягнутий офіціант і галантно запропонував провести  до нашого столика . Дивно,  але у ресторані зовсім немає відвідувачів. Невже сюди ніхто не ходить, а може тут надто дорого або не смачно? Але музика тут просто божественна, -- подумала я, почувши скрипку у тандемі з саксофоном.

 Артем такий галантний, ніби не прощається зі мною, а навпаки залицяється до мене.

***