25.1

-- Доброго ранку, Валентино Степанівно! Як настрій?  Здоров'я не підводить? Мама не перегинає палицю з наказами і завданнями? До речі, де вона зараз? 

-- Привіт, мій дорогий Артеме! Усе чудово, а Олена Павлівна  у своєму  кабінеті. У неї важлива телефонна розмова. Сказала не турбувати! А як у вас  справи? Як Ліна? Вона така мила дівчинка. Ми не мали можливості познайомитися з нею ближче, але одразу видно, що  людина вона дуже хороша і скромна. Вибач, що втручаюся, але тобі потрібна саме така дівчина.

-- Мила..., Валентино Степанівно, дуже мила, дуже хороша і дуже мені потрібна.  Я піду до мами, маю до неї важливу розмову. 

У силу тих випробувань які підкинула Ліні жорстока доля вона все-одно зберегла чистоту і людяність у своєму великому, наповненому добротою  серці.

 Я ідіот  який усе життя надавав перевагу вигаданій красі. Нікудишній з мене естет.  Не зміг розгледіти в дівчині найціннішого. 

-- Привіт, мамо! -- вітаюся з порогу і одразу натрапляю на холодний погляд. 

-- Привіт, Артеме! Не думала, що ти згадаєш, що у тебе є мама, яка любить тебе більше ніж власне життя. Мама, яка усім пожертвувала за для тебе, а ти... 

-- Дякую тобі за любов і турботу, але може ти запитаєш, як почувається твоя невістка Ліна, яка постраждала з твоєї вини? -- присідаю у крісло навпроти мами, бо запрошення схоже не дочекаюся так само як і стурбованості мами станом здоров'я Ліни.

-- У мене немає невістки. Я ніколи не визнаю твоє опудало членом нашої родини. Ти бачив які жахливі у неї родичі?  А вона сама? Втекла з дому і словом не обмовившись рідній тітці. Брехуха і лицемірка!  -- кидає мама на мене свій холодний погляд, наповнений не прихованою злістю. 

-- У моєї дружини не було вибору, бо вона  ще дитиною залишилася круглою сиротою, а її тітку я готовий задушити голими руками.  Ох і настраждалася моя Ліна біля неї. Та до моїх почуттів це  не має жодного відношення. Я покохав її не за багацтва чи статус, а за красу її душі і тіла. 

-- Абсурд! Ти не можеш її кохати. Такі як ти не закохуються у таких нікчем як ця Ліна. Ця дівка жалюгідна. Мабуть, довго випрошувала у тебе грошей, щоб скинути свою злиденну шкірку. Без роду, статусу і елементарних манер ...

-- Чому, мамо? Чому ти вважаєш Ліну жалюгідною? Тому  що у ній не тече голуба кров чи тому що Ліна не донька однієї з твоїх подруг?   Тобі байдуже, що ці дівулі вміють лише нулі рахувати, що кожна з них уже побувала у ліжку всіх моїх знайомих. Для тебе основне статус, а на мої почуття тобі байдуже. Головне, щоб все красиво, а те, що через місяць твій син захоче втекти від фурії - дружини тобі байдуже. І ще одне, Ліна ніколи не клянчила у мене гроші. Жодної копійки не просила...

-- Не правда! 

-- Правда, мамо! Гірка, але правда ... Я прийшов сказати, що кохаю Ліну і збираюся обвінчатися з нею. Хотів твоєї підтримки, але розумію,  що її не буде. 

-- Не буде!  Ти не отримаєш мого блогословення. І щасливий з нею ніколи не будеш. Якщо ти обвінчаєшся з цією жебрачкою можеш забути, що у тебе є мама. Сину, благаю не роби непоправимих дурниць. Якщо ти хочеш гратися у доблесного лицаря ... грайся, але навіщо вінчатися? 

--   Я кохаю Ліну! Раз ти не хочеш розділити моє щастя, що ж нехай так і буде, та я все-одно буду чекати моменту, коли ти одумаєшся. Всього доброго, мамо! Запрошення на вінчання ти отримаєш як і всі наші знайомі.

Піднявшись з крісла я вийшов з кабінету. Було боляче, що мама не підтримала мого рішення. Не схотіла допомогти і бути поряд. 

Ще по дорозі до рідного додому я передбачав, що все буде саме так. Хоч десь у душі таки жеврів промінчик надії. Марно! Сівши у свій автомобіль опустив руки на кермо. Цікаво, що скаже Ліна на моє зізнання і пропозицію? Чи не розсміється мені в обличчя? Та я все-одно спробую, лише дам собі кілька днів на підготовку. Хочу, щоб все було прекрасно.  

Ось і нарешті настав довгоочікуваний четвер. Як же я його чекала. Сьогодні мені зніматимуть гіпс. Артем поряд і тримає за руку. Ми так здружилися, завжди разом, просто не розлий вода. Чоловік так допомогав мені.  Ми неймовірно весело провели мою лікарняну відпустку. Спільні сніданки, обіди, прогулянки і ніжні поцілунки від яких у мене  обертом йде голова. 

Чоловік виконував усю хатню роботу майже один. Я могла лише іноді нарізати фруктів чи приготувати салат. Збоку ми виглядали як щаслива сім'я.  Одного разу я сказала йому, що це все мої обов'язки і їх маю виконувати я . Чоловік лише тепло посміхнувся і відповів, що у мене ще буде така можливість, а зараз на кухні головує він. 

Артем перебрався до моєї кімнати, але дальше теплих  обіймів у нас не пішло.  Він каже, що я надто чиста і своєю хіттю він не заплямує мене, а ще каже, що усьому свій час і він вміє чекати. Цікаво, що саме він має на увазі? 

І як мені тепер жити, коли з кожним днем я закохуюся у Артеме все більше й більше? Я милуюся ним, як заходом чи сходом сонця. Я читаю його, як захопливу книгу. Я живу і дихаю лише ним. Цей чоловік навіки у моєму серці. Іноді бувають моменти, коли грудка стає у горлі від почуттів, які переповнюють мене.

-- Ліно, ваша нога в повному порядку. Одразу великих навантажень давати не рекомендую. Розпочніть з легкого масажу та коротких прогулянок.  Тут навіть не потрібна допомога професіонала, я все поясню вашому чоловікові. Упевнений він впорається на відмінно.

-- Поясніть краще мені ... у Артема багато справ. Чоловік і так провозився зі мною більше ніж треба. 

-- А хіба не так має бути? Хіба чоловік не підтримує дружину чи навпаки, коли потрібна допомога?

-- Все так, лікарю! Моя кохана дружина  просто надто скромна.

    Кохана??? Чому Артем сказав, що я його кохана дружина?