Глава 24
Швидко розібравшись з Олегом і документами, які він привіз мені на підпис, вирішую ще кілька хвилин посидіти у кабінеті. Хай охолонуть нерви, бо в такому стані як зараз бігти до Ліни точно не варто. Своїм невдоволенням можу налякати її, а вона поки і так ставиться до мене з великою обережністю. І є чому! В минулому я ставився до неї доволі зверхньо. Наївна, але водночас обережна і серйозна дівчинка.
Перед очима дотепер стоїть картина, як Ліна обіймає Олега. Я добре усвідомлюю, що друг просто допоміг їй, але в мені активувалася думка, що не хочу, щоб хтось торкався Ліни окрім мене.
Невже я приревнував це дівчисько до найкращого друга? Те, що у мене з'явилися почуття до дівчини, факт беззаперечний, просто мені варто розібратися з ними. І чим швидше я це зроблю тим краще для нас обох.
-- Ліно, ти як? Готова до прогулянки зі мною? -- питаю заглянувши до її кімнати.
-- Ти не залишив мені вибору. Цікаво, куди ти зібрався везти майже інваліда? Я ходжу, як лінивець.
-- Не далеко від нашого будинку є чудовий парк. Там люди влаштовують пікніки чи просто сидять на траві милуючись природою і сонцем.
-- Ти збираєшся сидіти зі мною на траві? -- здивовано питаю я.
-- А чому, ні? Мені хочеться тиші, думаю ти теж будеш рада такій вилазці. Так, давай уже виходити.
У коридорі я помітила корзину, накриту пледом. Піднявши на Артема погляд повний запитань у відповідь отримала лише посмішку.
Взявши корзину у ліву руку, правою чоловік обійняв мене за талію. Зачинивши квартиру ми попрямували до ліфта. При ходьбі у нозі відчувався легкий дизкомфорт, але заради Артемових обіймів я готова витерпіти все, що завгодно.
Артем привів мене у дуже гарне і людне місце. Погода на дворі просто чудова, легкий вітерець тріпоче волосся і я мимоволі посміхаюся сонцю. День обіцяє бути цікавим. День з Артемом! Наш день!
Тут відпочивають мами з дітками, студенти з підручниками, навіть закохані парочки крадькома цілуються у затінку дерев. Ми теж вирішили розбити свій невеличкий табір під деревом. Чоловік розкладав усе, що було в корзині, а я просто спостерігала за вправністю його рук.
Невже йому приємна моя компанія? Ну звісно я вже далеко не те страховивисько, що було раніше. Тепер у мене є красивий одяг і можливість слідкувати за своїм виглядом, тому й Артем став приділяти мені знаки уваги.
-- А ти запасливий! Невже ми проведемо тут цілий день?
-- А тобі хочеться бути зі мною цілий день? -- запитав Артем, присідаючи поряд зі мною. Спиною він сперся до дерева, притуливши мене до свого плеча.
-- Схоже ти не залишив мені вибору. Я у твоєму полоні.
-- Ммм ..., мені подобаються твої думки. Красива дівчина у моєму полоні це неабияк цікаво.
-- Нащо я тобі здалася? Ти приводив додому набагато цікавіших дівчат, -- вирішила пригадати йому події одного пікантного вечора. Можливо зараз не доречно говорити про таке, але я вже сказала ...
-- Це різне, Ліно! Та дівчина була лише розвагою на одну ніч.
-- А я? Розвага на один день? Тобі раптом стало цікаво, як це цілувати дівчину, яку до тебе ніхто не цілував?
-- Мені сподобалось цілувати тебе. Це було ..., я до тепер пам'ятаю наш поцілунок.
Моя голова покоїлася на Артемовому плечі, а мені так хочеться бачити його очі в цей момент. Мені теж неабияк сподобався поцілунок Артема і для мене він так багато означає, але от чи Артем не грається зі мною -- загадка.
-- Я теж пам'ятаю. Його просто не можливо забути, бо раніше мене ніхто не цілував.
-- Тому що поряд з тобою були такі самі ідіоти як я, які просто не зуміли розгледіти твоєї краси. І знаєш, я цьому лише радий. Ти лише моя! У мене для тебе є сюрприз.
-- І який?
-- Ммм..., цікавий! Зможеш довіритися мені і на кілька секунд заплющивши очі?
-- Я спробую, але не обіцяю, що не підглядатиму!
Я з легкістю піддавалася на провокації Артема. Чому було спершу не запитати, що він задумав?
-- Ти пам'ятаєш нашу першу зустріч?
-- Ну звісно! Хіба таке можна забути?! Я продавала малину біля дороги. Терпіти її не можу. Ти навіть уявити не можеш скільки корзин мені довелося зібрати. Між іншим у мене на неї алергія.
-- Сюрпризу не буде! -- якось дивно зітхнув Артем.
-- Чому? Що трапилося?
-- Щось не виходить у мене приємно здивувати тебе, Ліно. Може це тому, що нічого не знаю про тебе? Що ти любиш, що не подобається, про що мрієш, чим захоплюєшся? Може трохи розповіш про себе? Я хочу знати про тебе геть усе.
-- Мені нічого розповідати, Артеме. Я рано залишилася сиротою. До зустрічі з тобою жила з тіткою Вірою, яка була для мене гірше злої мачухи. Вона вважала, що мені не потрібно вчитися й здобувати професію. Бачив би ти як тітка реготала коли я казала, що мрію стати лікарем.
У травні мені виповнилося вісімнадцять і я планувала втекти з дому до столиці. Влаштуватися на роботу, щоб заробити трохи грошей і мати змогу вступити до інституту. І от одного дня я зустріла тебе. Ти запропонував фіктивний шлюб і я одразу погодилася. Далі ти вже все й сам знаєш.
-- Бідолашна, моя дівчинко, яким же несправедливим було до тебе життя. Яким жорстоким. Обіцяю я все виправлю і розпочну з власних помилок. Цієї осені ти обов'язково станеш студенткою. Твоя мрія здійсниться.
Артем ніжно гладив моє волосся, заглибившись в свої думки. Невже його розчулила моя розповідь? Не хочу, щоб він жалів мене ніби дворову собачку з перебитою ніжкою . Не про таке почуття я мрію. Мені хочеться, щоб Артем покохав мене так само сильно як і я його.
#1135 в Любовні романи
#261 в Короткий любовний роман
#550 в Сучасний любовний роман
шлюб за домовленістю, біль та зрада, бідна дівчина і багатий хлопець
Відредаговано: 31.07.2024