22.1

Секрет розкрито! Артем вирішив влаштувати для нас вечерю під відкритим небом. Я, він, повний місяць і яскраві зорі, які світитимуть сьогодні лише для нас.

 Легкий вітерець поза спиною розвіває моє волосся. Обіймаючи чоловіка за шию, блаженно вдихаю мускусний аромат його парфумів, даючи волю власній божевільній фантазії. Ох, якщо не стримувати її, то зовсім не відомо куди вона мене приведе.

-- Думаю тут нам буде набагато затишніше ніж на кухні. Тут ми зможемо торкнутися неба, -- опустивши мене на крісло, промовив Артем.

Сам він вмостився навпроти мене, з посмішкою на обличчі, розливаючи у склянки фруктовий сік. Дивно з котрого боку не глянь, вечір зіпсований, а він посміхається.  Мав би злитися на мене, а все вказує на те, що йому в цю мить приємна моя компанія.

-- Артеме, і все-таки ти дуже дивний. Мав би злитися на мене, а ти проявляєш турботу. Я не розумію!? -- викладаю свої думки в голос. 

-- А, що тут не розуміти, Ліно? Хіба ж ти винна у тому, що моя мама ніяк не заспокоїться чи у тому, що твоя тітка - ідіотка приперлася до ресторану. Упевнений, що це моя матуся  її розшукала. Завтра подзвоню їй, щоб запитати чи вдалося здійснити все, що задумала.

-- Думаю, Олена Павлівна бажає тобі лише добра.

-- Олена Павлівна, має знати, що крім її сина у світі існують і інші люди, які ні в чому не винні перед нею. Тобі холодно, бачу тремниш, як осінній листок на гілці. Зачекай , я зараз принесу плед. 

Я навіть заперечити не встигла, як Артема вже не було поруч. За мить він повернувся з картатим, шерстяним пледом і взявся бережно кутати мене у нього. Як же важко втримати при собі руки, коли вони самі тягнуться до нього. Наші погляди один в одному, дихання в унісон. Мої руки які до болю стискають поручні крісла лише, щоб не дозволити собі торкнутися його.

-- Давай ... вечеряти. Лише зараз відчула наскільки сильно зголодніла,  -- белькотіла я, опускаючи очі.

-- Давай, бо й правда все охолоне. 

Коли Артем знову був на безпечній відстані я нарешті змогла видихнути і взятися за свій стейк. Із великим задоволенням шматувала його, щоб насолодитися бездоганним смаком. 

-- Ммм ..., як смачно. Ти кулінарний геній.

-- Не перебільшуй! Ти просто дуже голодна. Давай краще налию тобі ще  соку.

-- Чому ти раптом вирішив вечеряти під відкритим небом? 

-- Просто захотів здивувати тебе. Зробити приємно і відволікти від думок про зіпсований вечір. Знаєш, а ти  все одно найкраща, Ліно. У повному сенсі цього слова. Ти справжня, жива і завжди щира навіть з тими хто тебе не долюблює.

-- Невже я чую компліменти від тебе?

-- І компліменти теж, але в основному мої слова -- чиста правда, -- якось зовсім не зрозуміло для мене посміхається Артем.

--  Так..., я безмежно вдячна тобі за смачну  вечерю. Обіцяю, що завтра приступлю до роботи, але зараз хочу до своєї кімнати. Нога болить просто нестерпно. 

-- Чому ти одразу не сказала мені? Я негайно принесу тобі знеболювальне. 

-- Дякую за турботу. 

За мить Артем тримав у одній руці склянку з водою, а в іншій таблетку. Чемно ковтнувши і добряче запивши водою я ще раз подякувала Артемові. Його турбота гріла моє серце. 

-- Давай віднесу тебе до твоєї кімнати. 

Я спробувала піднятися самостійно, але не втримавшись на одній нозі повисла на Артемовій шиї. У цей момент наші погляди знову зустрілися. Я хоч і зовсім не обізнана у сердечних справах, але бачила, розуміла і відчувала, що Артем хоче поцілувати мене.

Давненько мені не доводилося бігати за дівчатами, а тут ще й фіктивна дружина, яка з бридкої жаби перетворилася на прекрасну, тендітну дівчину. Обіймаючи мене за шию, Ліна була настільки близько, що її шовковисте волосся лоскотало мої ніздрі. Від її запаху у мене перехоплювало дух, а губи були так близько, що я ледь стримував себе, щоб не напасти на них. На щоці Ліни з'явився соромязливий румянець який змушував мене боротися самим з собою.

 З одного боку я хотів Ліну усю і негайно, а з іншого боявся налякати її прекрасно розуміючи, що все, що відбувається між нами зараз для неї вперше.

-- Артеме!? 

 Чому я раніше не помічав який приємний і мелодійний у Ліни голос?

-- Артеме, тобі не важко так довго тримати мене на руках?

-- Я вже казав сьогодні, що ти легка немов пір'їнка.

Те з якою легкістю Артем тримав мене на руках в перше в житті дало мені змогу відчути себе витонченою і жіночною. Чоловік наблизився  до мого вуха і хрипко прошепотів:

-- Мене врятує лише твій поцілунок. 

 Я дивилася на нього не взмозі зронити жодного слова. Наші обличчя знаходилися так близько один до одного, що його дихання стало моїм. І очі наші горять. Артема  і мої ... Піддавшись незрозумілому імпульсу я торкнулася його губ, а розумним було б знайти в собі сили  відштовхнути його  від себе.

 Та варто було чоловікові ледь схилити голову, як почалося справжнє безумство, Солодке безумство яке називається моїм першим поцілунком. І чому мені здається, що Артем цілує мене так ніби я для нього єдина у цілому світі???                                                                                                                                              

***