От і казочці кінець. Привіт, реальне життя. У мене з прекрасним принцом навіть до танцю не дійшло, а туфлі вже загублені у фонтані і з носа капає вода.
Зараз я, мабуть схожа на мокру і облізлу курку. Вода лиється звідусіль. Сукня безнадійно зіпсована. Ще й при спробі піднятися, мою праву ногу пронизав різкий біль.
Що не так? Чому так боляче? Коли я таки спромоглася схопитися за бортик фонтану, то за моєю тіткою вже й слід простиг. Втекла навіть не спробувавши допогти. Наївна я! Як можна чекати допомоги від людини, яка всіляко намагається нашкодити.
-- Ліно, що трапилося? -- біжучи до мене, кричав Артем.
Навіть з далеку я бачила наскільки у нього наляканий вигляд. Невже через мене хвилюється? Підбігши до мене, чоловік одразу схопив мене під руки намагаючись витягнути з води.
-- Артеме, прошу не торкайся мене. Я вся промокла ... наскрізь. Зараз зіпсую твою одежу, -- говорила я чоловікові, виставивши вперед себе руки.
-- Чому вона жбурнула тебе у воду? Чому? --- не зважаючи на мій протест Артем витягнувши мене з води й притулив до себе.
-- Ця жінка ніколи мене не любила. Я завжди була тягарем для неї. І пройшла вона сюди лише для того, щоб влаштувати скандал. Як бачиш їй все вдалося. Свято зіпсоване.
Я спробувала стати на ногу, але біль виявився настільки сильним, що одразу схопилася за Артемів піджак, щоб не гепнутися ще раз у прохолодну воду. Скривившись, лише заскуліла від болю.
-- Що з тобою?
-- Здається ногу підвернула. Нічого серйозного до весілля минеться. Просто я новачок на підборах, а тут ще й довелося ходити під водою от і не впоралася, -- спробувала перевести все у невинний жарт.
-- Покажи! -- командував Артем.
Я лише мовчки витягнула ногу вперед, підсуваючи до колін наскрізь промоклу сукню. Опираючись на бортик фонтану, заворожено спостерігала за тим як Артем присідає навколішки і торкається моєї ноги.
Руки чоловіка були гарячими, що лише додавало електричних розрядів по моєму тілу. Мені б зараз про ногу думати, а я милуюся його руками.
-- Я звісно не лікар, але не думаю, що це не просто підвернула ногу. Навіть у холодній воді твоя нога опухає з космічною швидкістю. Ми негайно їдемо до лікарні.
-- А ... якже вечірка, гості?
-- Не ми її влаштували, не нам її закінчувати, -- промовив Артем, підхопивши мене на руки.
-- Куди ти мене несеш? -- запитала я, міцно обіймаючи чоловіка за шию.
-- Сюрприз! -- явно язвив чоловік.
Артем ніс мене до свого автомобіля під здивовані погляди гостей яким, мабуть було дуже цікаво, що саме відбувається. Напевно ламають голови чому рідна тітка штовхнула мене у воду.
Не зважаючи на мій протест чоловік таки посадив мене у автомобіль, а сам сів за кермо. Якже мені не зручно, не комфортно і соромно.
Я сиділа у дорогущому автомобілі наскрісь промокла. З мого волосся дотепер капає вода. Хоч і на дворі літо, але холод пробирає до кісток. Артем помітив як я обхопила себе руками і дістав свій піджак.
-- Накинь на плечі, так хоч зігрієшся.
-- Не треба, я зіпсую його.
-- Ліно, чому ти завжди хочеш сперечатися зі мною? Негайно накинь піджак на плечі. Це наказ, який не обговорюється!
Решту дороги ми їхали мовчки. Час від часу Артем таки поглядав у мій бік, але розмови більше не було. До лікарні він теж ніс мене на руках. Я більше не перечила йому, просто не хотіла злити. Думала, що він залишить мене у приймальному відділені, але ... ні, Артем залишився поруч зі мною.
Через кілька хвилин з'явився лікар і почав оглядати мою ногу. Навіть від невеличкого натискання я мало не вила від болю. Що ж таке з моєю ногою? Невже перелом?
-- Банальна тріщина, панянко. Будемо накладати гіпс, -- виніс свій вердик лікар, оглядаючи рентгенівський знімок.
-- Мені не можна гіпс. У мене робота і ...
-- Лікарю, робіть усе, що вважаєте за потрібне, а ти перестань капризувати.
Ну от, ще й рота мені закриває. А як я працюватиму з гіпсом на нозі? Я б могла самостійно накласти шину, бути обережною і все ... можливо минулося. Та мабуть, легше гори пересунути ніж переконати Артема.
Через годину моя нога була замотана у гіпсовий бинт. Невже мій цинічний чоловік вирішив на мені попрактикуватися у добрих справах?
-- Вашій дружині потрібні костилі і ліки які я виписав у рецепті. Через два тижні повторний візит і якщо все буде добре ми знімемо вашу прикрасу, Ліно.
-- Дякую лікарю, ми обов'язково приїдемо, -- відповів замість мене чоловік.
Ну от, два тижні без роботи і купа боргів. Я ж не дозволю Артемові знову витрачати на мене гроші. Нічого я витривала, пристосуюся працювати на одній нозі.
Знову підхопивши мене на руки, Артем зібрався нести мене до машини.
-- Може вам крісло каталку? -- запропонувала медсестра, що стояла поряд.
-- Не треба! Моя дружина легка як пір'їна і заслуговує, щоб її носили на руках.
Дивно чути такі слова від Артема. Нащо він прикидається люблячим і турботливим? Тут немає гостей і преси. Нічого не розумію???
#1135 в Любовні романи
#261 в Короткий любовний роман
#550 в Сучасний любовний роман
шлюб за домовленістю, біль та зрада, бідна дівчина і багатий хлопець
Відредаговано: 31.07.2024