20

Глава 20                                                   

   З дзеркала на мене дивилася зовсім інша Ліна. Оновлена і перезавантажена як у фільмі! Уже не та зацькована дівчинка  підліток з Калинівки над якою не насміхався лише ледачий або байдужий, а справжня красуня, яка немає нічого спільного зі страшком з якої так любив кепкувати Артем.

 Якби зараз мене хтось побачив з моїх знайомих нізащо не повірив, що це я. 

Доля  подарувала мені казку. Подарувала добру фею, яка допомогла повірити в себе і змінити геть усе життя за кілька днів. Сьогодні з моїх очей вперше котилися сльози радості. Не жалю, не розпачу, а саме  радості. От би мене такою красивою побачила мама, а може вона і бачить ... з неба ...

-- Тааак, і що тут відбувається? Невже тобі не шкода роботи візажиста який цілу годину чаклував над твоїм милим личком? -- питала Мері, стоячи у дверях моєї кімнати з валізою у руці.

-- Вибачте, Мері!  Просто не втрималася. До тепер не можу повірити, що це я. Що це не сон. Дякую вам за те, що показали веселку. Що розфарбували моє сіре життя. Можна я обійму вас?

-- Звісно, що можна.

Мері сама підійшла до мене і міцно обійняла наче рідну. 

-- Ліно, ти дуже розумна молода дівчина, а тепер ще й красуня. Будь по-справжньому щасливою. Ніколи не зупиняйся на шляху до своєї мети. І пам'ятай, що твоє щастя у твоїх руках. 

-- Дівчата, ви, що за прощальну церемонію тут влаштували?

До нас зайшов Артем. Мері перестала обіймати мене і стала збоку, щоб чоловік міг повністю розгледіти результат експеременту. Вираз його обличчя вказував на те, що він здивований. І судячи з того, як світяться його  очі здивований приємно.

-- Ну ..., що скажеш?

-- Скажу дівчата ..., що ви перевершили усі мої сподівання. Ліно, ти дуже красива. Ніколи б не повірив, що ти і Страшко одна і таж дівчина. Вибач ..., я не хотів знову тебе образити.

-- Так, мені вже час, любі мої. Сподіваюся Олена не зіпсує вам вечір і ви проведете його насолоджуючись одне одним. Артеме, бережи цю дівчину, вона без жодного сумніву твоя -- доля ... 

-- Неодмінно, Мері, все так і буде. Дякую за допомогу. Я знав, що можу довіритися лише тобі.

Мері поїхала, а ми продовжили з Артемом стояти у коридорі. Потайки я з цікавістю милувалася ним. Для вечора ми разом обрали для нього сірий костюм і білу сорочку. Блакитну краватку у тон з моєю сукнею. Дивно,   але Артем погоджувався з моїм вибором не виказуючи жодних заперечень. 

-- Ліно, ти стала просто неймовірно красивою. Ні, ти й була красивою, просто я не одразу зумів розгледіти твою красу. Можливо я той чоловік,  ... насправді зараз не  важливо який я. Забудь ...

-- Знаєш, навіть у красивій сукні і з вечірнім макіяжем, я все-одно хвилююся, бо в душі  залишаюся сама собою. Простою Ліною з Калинівки. Боюся, що коли почнуть розпитувати я не знайду правильних відповідей.

-- Так, сяюча дівчинко, що за похмурий настрій, коли супер герой поряд? -- жартував Артем.

Слова чоловіка неабияк розвеселили мене і сміючись я схопила його за руку. Він глянув на мене так ніби згадав щось над важливе.

-- Ліно, я геть забув про обручки. 

-- Ой  ..., моя теж у кімнаті. Зараз принесу.

-- Не треба одягати те барахло,  що я купив тобі на вулиці. Зачекай хвилинку.

    Артем повернувся зі своєї спальні з відкритою долонею на якій лежало дві красиві обручки.

-- Давай свій палець. 

Я протягнула руку. Артем одягнув мені обручку, яка просто ідеально підійшла на мій худий безіменний палець. Красиво! 

-- Давай, тепер твоя черга, -- сказав Артем, поклавши свою обручку мені на долоню. Нащо він розпочав цю гру з обручками? Ми ж не справжня пара. Та все-таки я зробила як він і хотів. Чоловік навіть покрутив її на пальці,  а потім поцілував мене у щоку.

-- Ти чого? -- відскочила я.

-- Ліно, хіба так відповідає закохана дівчина, яка збирається провести зі своїм чоловіком прекрасний і романтичний вечір?

-- Вибач..., та треба було попередити, що це репитиція. Я не зрозуміла. 

-- А просто так ти не хочеш зі мною цілуватися?

-- Ммм..., Артеме, ти звісно багатий і красивий чоловік, можеш мати поряд з собою будь-яку красуню яку забажаєш, тому давай ,щоб не створювати нам обом зайвих проблем, ми обоє будемо дотримуватися тих умов, що були запропоновані тобою у день нашої зустрічі.

-- Знаєш, якби хто дізнався, що мене щойно відшила власна дружина, засміяв би на місці. Ну, що ти готова? Можемо їхати? 

-- Не готова, але їдьмо, мабуть, не гарно спізнюватися. Я зараз, лише візьму сумочку зі своєї кімнати.

Розвернувшись на каблуках я акуратно пішла до своєї спальні. Як дівчата витримують таке некомфортне взуття? Я лише годину на підборах, а відчуття ніби у них ходжу цілу вічність. Взявши сумочку я ще раз поглянула на себе у дзеркало. 

-- Ти дуже красива, Ліно! І я готовий повторювати ці слова хоч все життя. Моя мама подумає, що я одружився вдруге.

-- Мені страшно від того, що вона може подумати. Сподіваюся я не на роблю дурниць і тобі не доведеться червоніти через мене. Будь поряд і підказуй, коли щось не так, -- серйозно попросила я Артема.

-- Буду...  обіцяю! А знаєш, моя тітка права, ми дійсно красива пара. Тобі дуже личить блакитний колір.

-- А тобі -- сірий. Він такий...,  як твої очі.