19

Глава 19                                                  

 Близько першої ночі я таки почула таке довгоочікуване клацання замка. У коридорі хтось копошився, але от чи це Артем чи сьогодні він знову привів гостю, важко сказати. Перевіряти я не збираюся, мені вистачило й одного разу. Бачити коханого чоловіка в обіймах іншої навіть мені не під силу.

 Я більше не зможу вдавати байдужість, бо з кожним днем закохуюся у цього самозакоханого типа все більше й більше. Навіть його злість і насміхання не є перешкодою для моїх почуттів. Це ж треба мати таке наївне серце, яке хоче вперто вірити в дива. Нащо ти сподіваєшся, Ліно? -- питав мене мій розум. Ох, як важко бути розсудливою і не намагатися будувати повітряних замків. Раз і на завжди переконати себе, що між нами прірва. 

Вирішивши, що у всьому винна подушка я добряче познущалася над нею, своїми кулаками. Та навіть після викиду емоцій цієї ночі сон був не на моєму боці. Вперто заплющивши очі я все-таки спробувала заснути. Та раптом почула скрип дверей.

 Кому закортіло провідати мене о першій годині ночі? Припіднявшись все-таки включила лампу і мало не оторопіла. На порозі моєї кімнати стояв Артем. Він, що заблудився у темряві? Що з ним трапилося? Чому виглядає так ніби по ньому проїхалося десять бойових танків? Зімята сорочка, зкуйовджене волосся і розв'язана краватка  чомусь стирчить з кишені. Що за дивний вигляд? Що з ним стряслося? 

-- Артеме, що з тобою трапилося? Чому у тебе такий дивний вигляд? І чому ти прийшов до моєї кімнати? Тобі потрібна моя допомога? 

Чоловік лише посміхався. Схоже він і не думає давати відповіді на мої запитання. Закривши двері Артем  рушив до мого ліжка. Він, що десь ненароком вдарився головою? Нічого не розумію та все вказувало на те, що він збирається ночувати разом зі мною.

 Хитаючись Артем почав роздягатися у мене на очах, розкидаючи свій одяг по моїй кімнаті. Та коли він присів біля мене я одразу зрозуміла у чому справа...,  відчувши  різкий запах алкоголю. Артема добряче хитало навіть у сидячому положенні. Не взмозі справитися зі штанами чоловік вирішив, що можна переночувати і у них. Тому доволі таки незграбно переповз на другу половину ліжка, залишаючи мене безмовною і з великими, круглими очима. 

-- Артеме, чому ти вирішив ночувати у моїй кімнаті і у моєму ліжку? Я ж тобі навіть не подобаюся. Ти зневажаєш бідних людей. Мене називаєш опудалом і страшком. Чого ж тоді  припхався? Не розумію?! 

-- Ліно..., ти говориш в минулому часі. Ти мені подобаєшся..., навіть дуже, -- ледь шевелив губами мій чоловік.

-- Артеме, це все дурниці. Просто враження від оновленої обгортки. Повір, через кілька днів твоє захоплення минеться. Я не та дівчина яка має бути поруч з тобою. Я ніколи не зможу відповідати твоїм стандартам і уявленням. 

Я вела захоплюючий монолог аж поки не почула тихе сопіння чоловіка. Він солодко спав на сусідній подушці, поки я вперто доводила йому, що ми не пара. 

-- Ох, Артеме, я навіть з легкістю можу зізнатися тобі у коханні. Завтра ти все-одно нічого не пам'ятатимеш.

Зрозумівши,  що озвучила те про що думала в голос, я налякано торкнулася Артемового плеча, перевіряючи чи він дійсно заснув. Ще не вистачало, щоб Артем дізнався про те, що я закохана у нього. 

Шукати для себе інший нічліг немає жодного сенсу. У такому стані Артем спатиме собі спокійно аж до ранку, тож відвернувшись у інший бік і ще трохи зсунувшись на край ліжка теж збираюся засинати.

-- Ммм ..., що ж на мене впало? Чому я не можу поворухнутися?  -- крізь залишки сну подумала я, розтираючи очі. 

 Та коли я відкрила очі і прибрала з обличчя своє неслухняне волосся нарешті зрозуміла у чому причина. Артем обіймав мене обома руками ще й своєю ногою накрив мою. Як таке могло статися? Ми заснули на різних краях ліжка. Та й раніше нам вже доводилася спати разом , але ні у кого з нас не виникало бажання лізти в обійми один до одного.

 А тут ... я не можу зіпхати усю вину на Артема, бо у момент, коли я прокинулася, мої руки обіймали чоловіка за талію. Не довго думаючи я спробувала відсунутися на свою половину ліжка, але Артем не дав мені цього зробити, продовжуючи навіть у сні тулити до себе. 

-- Хочеш втекти і зробити вигляд, що між нами нічого не було? -- хриплим від сну голосом запитав мене Артем. 

 Кілька секунд я просто дивилася на нього кліпаючи очима. Це він зараз про що мене питає? А, що між нами щось могло бути? 

-- Артеме, не розумію про що ти говориш, але мене дуже цікавить чому ти вчора припхався ночувати до моєї кімнати. Я запитувала тебе вчора та відповіді так і не отримала. Може зараз поясниш? 

-- Знаєш, а мені подобається, коли ти сердишся. У тебе на чолі з'являється мила хвиляста лінія. 

-- А це тут до чого? Я ж тебе про геть інше питаю.

-- Просто хотів сказати, що ти мені подобаєшся. Зараз ти схожа на їжачиху, яка щойно прокинулася, але їй  дещо не сподобалось і вона почала поколювати  мене своїми голками. Слухай, а може тобі теплого молока принести і ти подобрішаєш? -- кепкував Артем. 

-- Припиняй, Артеме, бо інакше тебе чекає холодний душ прямо у ліжку,  -- шарпнулася я, намагаючись звільнити себе від його рук.

-- Злюка! -- ображено промовив чоловік,  таки відпустивши мене зі своїх обіймів.