17

Глава 17                                                    

  Сперичатися з Мері не хотілося. Ця жінка така добра до мене. Перша людина, яка не відвернулася, не осудила,  а протягнула руку допомоги. Не дивилася зверхньо. Не насміхалася з мого становища і життя в цілому. І не важливо, що Мері виконує прохання Артема, все одно вона чудова людина. Тому розмову про свої почуття до Артема вирішую відкласти до кращих часів.

-- Ну, Ліно, давай продовжимо наш марафон, -- сказала жінка, завівши мене до модного бутика. 

-- Давайте! -- бадьоро відповіла я, переборюючи внутрішнє вагання.

-- Може ти сама щось обереш для себе чи довіришся моєму смаку? Розкажи, чого б ти хотіла? Можливо ти про щось мріяла з одягу, але не могла купити? 

-- Я довіряю вам Мері, але якщо можна, то купімо мені джинси. Я все життя мріяла про них. Уявляєте мені вісімнадцять, а я їх жодного разу не одягала, бо не мала ! Тітка Віра ніколи не хотіла даремно витрачати гроші.

-- Бідолашна моя дівчинко,  звісно купимо і не одні, а одразу кілька, ... різних моделей. Сьогодні у тебе з'явиться свій власний гардероб. І знаєш, я б з радістю поговорила з твоєю тіткою, якщо її можна так назвати. Мені є що їй сказати. 

-- Може обійдемося найменшим? Я не хочу, щоб Артем витрачав на мене цілу купу грошей.  Мені поки немає звідки повернути йому їх. Як ще не заробляю достатньо грошей. 

-- Ліно, повір, що мій племінник не розориться заплативши за твій одяг.  

Сперечатися з Мері не було ніякого сенсу. Жінка уже на повну обирала мені одежу. Лише за кілька хвилин вона віддала у руки консультанта десятки речей. Це і сукні,  джинси, блузки, спідниці. Мері брала геть усе, що було їй до вподоби. Вперше в житті я дві години приміряла одяг. 

Навіщо так багато усього? Це ж все таке дорожезне.  Коли примірка підійшла до кінця я запитала Мері чи можна мені залишитися одягненою у джинси. Ніколи їх не одягала, а так мріяла бути схожою на знайомих дівчат.

-- Звісно, що можна, дитинко. Мрії мають збуватися. 

Мері обрала для мене блідо голубі завужені  джинси і білий шовковий топ на вузеньких брителях. Ніколи не нахвалювала себе, але сьогодні я щиро посміхалася дівчині, яка дивилася на мене з дзеркала. От би мене побачили знайомі дівчата, які при першій нагоді кепкували наді мною. Довгі сарафани тітки Віри робили мене сірою та вицвівшою, а одяг,  що обрала Мері просто неймовірний. Після  покупок одягу  ми ще придбали для мене кілька пар різного взуття. І тепер Мері змусила мене викинути мої обноски у сміттєвий бак. 

-- Мері, думаю нам вже час повертатися додому.  Скоро повернеться Артем, а у мене нічого не готово на вечерю. Не хочу, щоб він сидів через мене голодним.

-- Нічого, разом щось приготуєте. Хіба це проблема?

-- Ні, звісно це не проблема. Це мій обов'язок. Я ж працюю у свого чоловіка. Розумієте!? Ми так домовилися...

Від моїх слів брови Мері зійшлися до купи. 

-- Як це ти працюєш у Артема, Ліно? Поясни будь ласка, бо я нічого не розумію.

-- Просто ми з ним домовилися, що я виконуватиму усю хатню роботу, а він платитиме мені зарплатню.

-- Святі великомученики! Вперше чую, щоб дружина працювала покоївкою і кухаркою  у свого чоловіка. Це хто таке вигадав? Божевілля якесь!

-- Я сама попросила ..., Артема. Ми ж не справжні чоловік і дружина, а мені потрібна робота і гроші.

Мері нічого не відповіла мені, лише похитала головою. Вирішивши,що на сьогодні змін більше ніж достатньо ми втомлені, але щасливі поїхали додому. На завтра ми запланували спа процедури і урок макіяжу. 

Повернувшись додому ми обидві розійшлися по своїх кімнатах. Домовилися через двадцять хвилин зустрітися на кухні і разом приготувати вечерю. Та коли я зайшла до кухні  Мері ще не було тож вирішивши  не чекати на неї і взялася за приготування вечері. Моя фея дозволила мені залишитись у новій одежі, а волосся так і залишилося зібраним у хвіст. Я просто не могла встояти на місці так хотілося, щоб нарешті повернувся Артем. 

На вечерю я вирішила приготувати тушковане м'ясо і легкий салат. Через кілька хвилин до мене приєдналася Мері і ми разом впоралися набагато швидше. 

-- А ти не погано готуєш, Лін. Хто ж навчив тебе?

-- Я сама навчилася. Просто беру перший ліпший рецепт з інтернету і готую, а раніше я просто збирала рецепти з газет та журналів. Поки все вдається і Артем каже, що смачно. Може вип'ємо разам чаю, поки він ще не повернувся?

-- А давай! 

Я швиденько приготувала для нас чай і ми сівши за стіл почали обговорювати мій дебют. Мері розповідала мені про етикет і правила поведінки на вечірках. Про те як поводитися поруч з Артемом, про що говорять на таких вечорах і ще багато чого цікавого.

-- Мері, боюся, що мені не осилити усі ваші настанови. 

-- Все буде добре, Ліно, а коли щось піде не так одразу вдавай,  що саме так і мало бути. Ідеальних людей не існує. 

-- Мері, як гадаєте Артем помітить, що я змінилася?

-- Лише сліпий може не помітити, що ти справжня красуня. Навіть без макіяжу ти виглядаєш просто неперевершено.

-- Дякую вам за допомогу. Без вас нічого цього не було б. Ви чарівниця, Мері!

-- Та я й сама рада, що розкрила твою красу. Знаєш спершу я хотіла помучити Артема і показати, що нічого у тобі не змінилася, але передумала. Йому потрібно звикнути до оновленої Ліни. Не хочу, щоб мій племінник кусав лікті і ніяковів серед сотні гостей.

-- Думаєте, він помітить?

-- Упевнена!

У коридорі рипнули двері і у цей  самий момент я натягнулася ніби струна. Серце так бухає, що мало не вискочить з грудей. Руки вмить стали мокрими і я мимоволі пригладила волосся. 

-- Привіт, дівчата я вдома,  -- крикнув Артем з коридору.

-- Ми теж з великим  нетерпінням чекаємо на тебе, -- відповіла Мері.