15.1

  -- Ліно,  ти не могла б мені принести мій телефон? Я залишив його у коридорі на тумбі, -- попросив  дівчину, коли почув знайому мелодію, а відривати свій зморений голодом шлунок від смачної їжі ніяк не хотілося. 

-- Добре, уже йду, -- люб'язно відповіла як завжди слухняна  Ліна.

---Кому ще захотілося на вечір винести залишки мого мозку? -- втомлено запитав сам у себе.

-- Твоїй мамі, -- відповіла дівчина, передаючи мені у руки телефон.

Ну звісно, як закінчувати день без маминого дзвінка. Ніяк! Мабуть, думає, що зараз вдастся мене ошелешити новиною?! А ні, я ще з самого ранку в курсі твоєї хитрої підступності мамо і вже навіть працюю над тим, щоб твоя витівка потерпіла фіаско.

-- Доброго вечора, мамо! -- вітаюся я і переводжу телефон на гучний режим, щоб і Ліна одразу розуміла, що відбувається тому що вона теж учасник цієї гри.

-- Доброго вечора, любий! Телефоную тобі, щоб повідомити приємну новину. У суботу я влаштовую вечірку на честь твого одруження. Думаю, що пора представити твою кохану дружину нашим друзям та знайомим.

-- Чудово мамо, ми з Ліною будемо  лише раді трохи розважитися. 

Мої слова і спокійний тон зробили маму на кілька секунд зовсім безмовною. Навіть уявити не можу, як її заціпило в цей момент.

-- Гаразд! Тоді решту деталей обговоримо в телефонному режимі, -- буркнула найдорожча, роз'єднавши дзвінок. А побажання спокійної ночі, схоже теж переносяться на інший день. 

-- От і погоговорили! Все обговорили і про все домовилися, -- глянувши на Ліну, промовив я. 

-- Дивні все-таки у вас стосунки. 

-- Нічого дивного, Ліно! Я не батько, тому не дам мамі можливості втручатися у власне життя. 

-- А я б із задоволенням вислухала мамині поради, -- з сумом промовила я, думаючи про те, як важко жити без підтримки близьких і бути не потрібним тягарем на чужих плечах. 

-- Так, Ліно, досить на сьогодні сумних думок. Давай я краще розповім тобі про Мері Клер, бо моя тітка вирішила, що їй варто пожити у нас на час твого перевтілення. З її слів це зекономить усім нам купу часу. Тож завтра зранку ти маєш зустріти нашу гостю. 

-- Розкажи мені трохи про неї, -- попросила я Артема, щоб краще підготуватися до завтрашньої зустрічі.

-- Мері Клер або просто тітка Марія -- модний критик і за сумісництвом сестра моєї матері. Особа специфічна і завтра ти сама переконаєшся у правдивості моїх слів.

-- Мені починати боятися її вже сьогодні чи почекати до завтра? -- без краплі гумору, запитала я Артема, бо чомусь мене насторожили слова чоловіка про те, що ця  жінка сестра Олени Павлівни. 

-- Думаю, що тут усе залежатиме від того чи сподобаєшся ти їй.

-- Артеме, я мало кому подобаюся, а якщо чесно, то взагалі нікому. І тобі це тепер добре відомо. 

-- Мері специфічна жінка, але не злюка. У порівнянні з моєю мамою вона благородний ангел з пухнастими крилами. Не хвилюйся ти так через цю зустріч. Хвилюватися маю я, бо якщо мій задум зробити з тебе красуню з тріском провалиться, навіть не уявляю як дивитимуся знайомим у очі. Лише уяви як мені буде соромно.

    Єдине, що хвилює таких як Артем, -- зовнішній вигляд. Йому байдуже, що людина може бути яскраво вираженою сволоччю, головне, щоб красива. І як можна було закохатися у такого чоловіка? Мабуть, я теж як і більшість людей цього світу липка до зовнішньої краси, а подумки критикую Артема. 

-- Зрозуміла! Якщо я більше тобі не потрібна, то піду до своєї кімнати, -- виринувши зі своїх дум, запитала чоловіка.

-- Ні, ти можеш йти відпочивати. Дякую за те, що нагодувала смачною вечерею.

-- На добраніч, Артеме, -- коротко відповіла я.

Лежачи у своєму ліжку я думала про завтрашні події, а саме знайомство з феєю Мері Клер, чи  може злою відьмою. Та мені завжди хочеться вірити у щось хороше. І я вірю, бо дуже  хочеться стати піддослідним кроликом у цієї незнайомої мені жінки, щоб втерти Артемові носа, щоб доказати йому, що теж можу змінитися і стати красивою. Вартою його дорогої уваги. Хоча моє кохання до цього красивого циніка примножить мені лише сліз і страждань. 

На годиннику лише сьома ранку, а вже хтось настирливо тризвонить у двері. Невже так рано приїхала тітка Артема? Накинувши на плечі халат і навіть не глянувши на себе  у дзеркало, біжу відчиняти двері. Схоже Артем теж уже прокинувся, бо пробігаючи повз його спальню добре чула шум води у ванній кімнаті.  Мабуть, приймає ранішній душ.

Лише у коридорі я спромоглася розгладити своє не слухняне волосся. Яке і справді стирчало у різні боки ніби жмут розсипаної соломи. У поспіху навіть забула запитати хто саме так рано спішить  до нас у гості. Одразу відкрила двері. Переді мною стояла жінка. Сказати дивна це нічого не сказати . Швидше екстравагантна, загадкова і ... яскрава.  Статна така з гарною фігурою, яку вдало підкреслював широкий, чорний пояс. З коротеньким рудим волоссям і яскравим макіяжем.

 Пані виглядала так ніби збиралася на фотосесію у якомусь поки дивному і незнайомому для мене стилі. Жінка була  одягнена у чорні широкі преширокі штани. Під час ходьби вони мабуть, заплітаються між її ногами і білосніжу сорочку з правої сторони якої різнобарвним камінням нашита пташка. Комірець сорочки, як і волосся незнайомки стирчали догори.