15

Глава 15                                                   

Додому я повертався  втомленим і голодним, як собака. За один робочий день мені довелося переглянути усі контракти, побувати на двох не планових зустрічах і відповісти на сотню телефонних дзвінків. В кінці дня у мене закралася думка, що сьогодні хтось вирішив випробувати мою нервову систему на максимум. Бачив у мені кота якого запросто можна  смикати за вуса. Ще й мама зі своїм вибриком, хоч якраз від неї сьогодні дзвінка не було. Мабуть, вичікує, думає, що я нападу першим. Та цього не буде, не дочекається. Якщо тітка Мері зможе зробити з моїм страшком  чудо - перетворення, то моя помста буде феєричною і солодкою. Хоча сподіватися на неймовірне оновлення гидкого каченяти на прекрасного лебедя не варто. Кому, як не мені краще знати, що чудес не буває, а наша з Ліною ситуація далека від казки. А може, як то кажуть чим чорт не жартує.

Зайшовши до квартири одразу послабив краватку і зробив кілька обертів головою, то в право, то в ліво. Ліна чекала мене у залі. Просто сиділа на дивані підібравши під себе ноги. Худа, бліда в нікудишній одежі і, як з такої мимри можна зробити красуню. Тут чарівна паличка не допоможе та й фея в принципі теж. Хоча давати задню пізно, Мері Клер уже погодилася взятися за експеримент. У телефонній розмові я їй розповів, що ситуація надскладна, нащо вона відповіла, що чим складніше тим цікавіше для неї. Моя тітка любить складати величезний, розсипаний пазл. Залишилося лише Ліну попередити, що від завтрашнього дня вона стане піддослідним кроликом або просто  матеріалом для експерименту. Хоча саме слово суті не змінює, змінити потрібно Ліну ... кардинально ...

-- Доброго вечора, Артеме! -- привіталася дівчина, нарешті відірвавши свій погляд від анатомії. Невже їй не цікаво почитати щось інше? З першого дня нашого знайомства іншої літератури у її руках не бачив. Краще б модні журнали погортала, було б більше толку.

-- Привіт, Ліно! -- підійшовши ближче до дивану, сів поруч із нею, але дівча демонстративно відсіло подалі від мене. Невже ця бідолашна подумала, що я можу зацікавитися нею, як дівчиною? Наївна сіра мишка! -- подумки насміхався я.

-- Як пройшов твій день? Якщо не хочеш можеш не відповідати. Я просто так запитала  із ... ввічливості.

--  А я відповім! Голодний і втомлений, як собака. Нервів натріпали мені сьогодні досхочу, одна лише мама чого варта. 

-- Якщо хочеш, можу вислухати тебе. Іноді мовчазний слухач під боком неабияк допомагає заспокоїтися.

-- Хочу, а ранішніх млинців не залишилося!? Я голодний! 

-- Млинців не залишилося..., але є овочева запіканка зі шматочками телятини і сиром. Думаю для вечері самий раз. 

-- Може нагодуєш мене своєю запіканкою?

-- Звісно, що нагодую. Ти ж мені за це платиш. Забув, що я підробляю у тебе прислугою і фіктивною дружиною? -- якомога беземоційніше нагадала я, щоб не показати своїх справжніх почуттів до цієї ситуації і Артема вцілому. Не варто йому знати, які в цю хвилину емоції вирують у моїй душі. Як мене кидає, то в полум'я, то в холодну воду лише від того, що він сидить трохи ближче до мене  як завжди.

-- Ні, Ліно я все пам'ятаю, але тепер тобі доведеться зіграти мою фіктивну дружину ще й для публіки. Сьогодні Олег приніс мені звістку, що Олена Павлівна вирішила представити свою невістку нашим друзям, колегам і знайомим.

-- І?  ...

-- Невже не розумієш, що мама таким чином вирішила висміяти мене, показавши тебе нашим знайомим. Сама знаєш, що виглядаєш ти ... так собі ... на два ... з мінусом ...

-- І, що ти пропонуєш? Заміниш мене на Каріну? -- ображено запитала я, бо ніяк не вдалося приховати  свої почуття перед цим сухарем. 

-- Звісно, ні! Мені зайвих  проблем не хочеться, тому я попросив свою тітку допомогти тобі з образом для вечора. Можливо у неї вийде хоч якось покращити твій вигляд і тоді я втру носа своїй мамі.

-- А тобі не спало на думку, що варто запитати у  мене. Що я думаю з цього приводу? 

-- Чого ти сердишся? Хіба сама не хочеш хоч трохи підрихтувати себе?

---- А, знаєш хочу, навіть дуже хочу! Хочу показати тобі, що не у красі діло, а у самій людині. Не у дизайнерській сукні, красивому макіяжі чи захмарно дорогих коштовностях, а в тому  що у людини на душі. Чи цінує вона такі якості, як милосердя, любов до ближнього, вміння підтримати і допомогти у потрібний момент. 

-- Ти звісно права і дуже влучно все сказала, але давай до прикладу візьмемо тебе. Уяви лише, що прийшла на вечірку у такому вигляді, як є зараз, але з відкритою до всіх  душею. Тебе загризуть зневагою і косими поглядами, Ліно, бо суспільство в якому живу я цінує зовсім інше, тому я хочу допомогти тобі.

-- Не мені ти зібрався допомагати, а собі. Себе осоромити боїшся. Одне діло показати мене своїй мамі, щоб у неї око сіпалося і геть інше, коли мене побачать усі твої знайомі. Знаєш за час нашої розмови я почула від тебе все, що хотіла. Я зроблю все, як ти хочеш. Твоя вечеря, -- поклавши тарілку на стіл, тихо промовила я і обернувшись взялася  готувати собі чай.

--  Ммм, Ліно, як смачно! Де ти навчилася так добре готувати? 

-- Сьогодні знайшла рецепт у інтернеті. Як бачиш мені вдалося опанувати новітні технології сучасного світу.

-- Не ображайся, краще зроби і мені чаю. Разом поп'ємо його з цукерками  і спокійно обговоримо твою зустріч з Мері Клер.