11

Глава 11                                                    

-- Артеме, прошу, не залишай мене одну з цими дамами, -- молила я чоловіка після спільного обіду, коли ми вийшли разом з будинку.

 Перспектива залишитися з трьома гарпіями у домі мене зовсім не тішила. Тим більше після мого словесного випаду у їхній бік. А ще мені дуже не хотілося бути виставленою за ворота будинку на очах цієї Адель. Вона з першого погляду дивилась на мене, як на цвіль.

-- Ліно, у мене справи. Куди ж ти поїдеш зі мною? Та й для чого? Лише заважатимеш мені, ---- буркотів красень.

-- Байдуже я сидітиму у машині тихо, як миша. Ти навіть не помітиш, що я поряд, -- переконувала я Артема взяти мене з собою.

-- Ну гаразд, але якщо хоч один звук почую ...

-- Даю слово ти забудеш, що я поряд. Обіцяю бути добрим і непомітним привидом.

-- Добре ..., Каспер, їдьмо обирати нам квартиру. Все таки доведеться в ній жити певний час разом.

-- Їдьмо, -- весело промовила я, неймовірно радіючи тому, що чоловік не наказав мені залишитися вдома, а взяв з собою.

 Хоч іноді Артем виглядає легковажним і бунтівним, та насправді цей сіроокий красень  турботливий і ніжний. Він сказав, що я його оберіг. Від цієї думки я посміхнулася. Мабуть, зі сторони я виглядаю, як  кішка, яка вдосталь поласувала сметаною. Я йому потрібна і це неабияк тішить.

Хвилин через тридцять ми під'їхали до елітної багатоповерхівки. Ніколи не бачила будинків, які своєю висотою сягають аж до хмар. 

-- Ну, що, Ліно раз я взяв тебе із собою,  то ходімо разом житло обирати. Тепер це і твій комфорт теж.

-- Артеме, куди ти мене привіз? Що це за місце таке красиве? Скільки у цього будинку поверхів? 

 Я ніяк не могла стримати купу запитань, які один за одним злітали з мого язика. 

-- Це один із районів столиці -- Печерськ. Ти правильно підмітила тут дійсно красиво. І квартира яку ми оглядатимемо знаходиться на тридцять п'ятому поверсі.

Піднявши голову догори я намагалася зрозуміти і побачити де саме цей поверх. Та яскраве сонце яке світило прямо у очі не дало цього зробити.

-- Ходімо, Ліно нас уже чекають. 

Зайшовши у ліфт Артем натис цифру 35 і ми стали підніматися вгору. У ліфті я теж вперше. Відчуття незвичне, але страху не відчуваю. У нашому містечку немає будинків з ліфтами тож і ніде було  мені їздити на них. З Артемом у мене все вперше. Він ніби відкриває для мене досі небачений світ, сучасне життя яким живуть мільйони людей і яким ніколи не жила я. Можливо це була доля, зустріти його при дорозі? Можливо він моє світле майбутнє? Хто ж знає?

Двері ліфту плавно розсунулися у різні боки і ми вийшти у красивий, світлий коридор. Виявляється, що квартира яку ми приїхали оглядати знаходиться якраз навпроти ліфту. Зручно. Артем натис на дзвінок і нам відчинила двері красива блондинка. Схоже на те, що його оточують лише яскраві красуні, одна я нестандартна. 

-- Доброго дня, Артеме! Прошу проходьте і оглядайте квартиру. Сподіваюся вам усе сподобається і ви вже нікуди не захочете їхати,  -- дівчина гостинно, помахом руки запросила нас до квартири.

-- Моя дружина -- Ліна! -- представив мене Артем.

-- Ммм..., вітаю, Ліно! Думаю вам теж все сподобається. Ми дівчата любимо іти в ногу з часом, а у цій квартирі все надсучасне.

Блондинка так само, як і Адель пройшлася по мені скептичним поглядом. Думає, що я не її рівня. Та нехай думає, що їй заманеться, мені байдуже, таких поглядів в своєму житті я зустрічала без ліку. Зараз я нічого змінити не можу, а от коли стану відомим лікарем, тоді й подивимося. 

-- Артеме, квартира яку ви з дружиною оглядаєте має площу у триста квадратних метрів. 

Скільки? Та тут загубитися можна або поселити ще кілька сімей і бути добрими сусідами, -- вражено подумала я. 

-- Чудово! Я люблю широкий простір. 

-- Мені дуже кортить показати вам балкон. У цій квартирі він неймовірно розкішний. Лише уявіть собі ранок під хмарами з чашкою ароматної кави і ґазетою у руках. Ділові чоловіки полюбляють слідкувати за новинами, а робити це у такому незвичайному місці у двічі приємніше.

Ця блонда взяла мого Артема під лікоть і повела у бік величезних скляних дверей. Одразу, щойно ці двоє підійшли до них вони так само роз'їхалися в різні боки. Двері - ліфт на балкон, дивина тай годі. 

-- Артеме, я б теж хотіла поглянути. Цікаво, як це бути під хмарами, -- промовила я, стаючи поруч з чоловіком. Дівчина глянула на мене намагаючись приховати пошмішку. Невже подумала, що я ревную?

-- Давайте пройдемо далі і я покажу вам спальню.

А спалень у цій квартирі виявилося цілих три. І одна з них буде моя. Тут не потрібно нікому демонструвати, що наш шлюб справжній тож і спати в одному ліжку  чи кімнаті ми більше не будемо. З певним сумом подумала я.

Оглянувши усю квартиру Артем сказав, що нам усе підходить і він купує її. Мені ж було велено зачекати у залі поки ці двоє обговорювали якісь деталі з договором. Та з моїм характером всидіти на одному місці більше, як десять хвилин просто не можливо. Це і так рекорд для мене. Тихенько підкравшись  до балкону, а саме там ці двоє обговорювали деталі я побачила, як ця безсовісна блонка нашкрябала щось на куску паперу і широко посміхаючись, поклала Артемові у кишеню. Я хоч і наївна, але не дурна,  чудово розумію, що їй сподобався мій Артем і вона не проти зустрітися з ним ще раз. Що за наглість? Як можна, коли дружина під боком?