10

Глава 10                                                    

Кому скажи не повірять.  Мені минуло вісімнадцять років, а я жодного разу не купувала собі одяг. Тітка Віра доволі жадібна  особа, завжди казала мені, що треба дякувати їй за те, що вона не віддала мене до інтернату і все життя опікується мною. Тож наважитися сказати їй, що я мрію виглядати так само красиво, як мої ровесниці я не могла, а так хотіла.

Чи хочу я бути опудалом для насміхань? Звісно, що ні. Та на жаль у мене немає ні можливостей, ні довершеного смаку чи знань у індустрії моди і косметології. Добре, що там куди мене веде Артем є людина, яка може допомогти таким, як я, бо слово --  мода для мене чуже та далеке.

-- Доброго дня, дівчата, -- привітався Артем і біля нас одразу з'явилося дві прекрасних грації. 

Дівчата були настільки  красивими, що я одразу відчула себе бридким жабеням. Які у них красиві сукні, а волосся гладке, довге, блискуче і шовковисте. Не даремно Артем казав, що у мене на голові солома.

-- Раді вітати вас у нашому бутику. Чим ми можемо вам допомогти? -- посміхнулася одна з дівчат.

-- Моїй дружині потрібна повсякденна сукня.

Артем привселюдно назвав мене дружиною. Я стояла перед ними скромно завівши руки за спину. Моя сукня доволі старого крою, просто висіла на мені. Хоча вицвівший халат на ґудзиках навряд чи можна назвати сукнею. Дівчата точно губляться у здогадках, що така  як я роблю поряд з Артемом. Хоча ні, він представив мене, як свою дружину, тому вони думають нащо йому таке страхіття.

-- Ми з радістю допоможемо вам. Пройдіть будь  ласка, з нами, -- мило посміхаються нам дівчата.

   Оглянувшись на Артема, дуже скуто посміхнулася йому. Та нічого, зміни не за горами.

-- Іди, Ліно! Сподіваюся ти хоч трохи зміниш свій ... зовнішній вигляд.

-- Чого б вам хотілося, Ліно? Є якісь побажання? -- запитала мене консультант Вікторія.

-- Не знаю! Я не розбираюся у моді. Виберіть щось на свій смак, але так, щоб я почувалася комфортно.

-- Хммм ..., тобто ви не хочете виходити зі свого образу, ... перепрошую .. стилю?

-- Ну, ... може лише трохи. Ви щось запропонуйте, а я сама оберу.

-- Як скажите, Ліно. Ми завжди раді співпрацювати з клієнтами, ідучи їм на зустріч.

Вікторія зникла, а через кілька хвилин з'явилася з кількома сукнями на руці. Коли дівчина по черзі показувала мені їх я розгубилася. Вони усі такі красиві. 

-- Цього літа у моді яскравий, квітковий принт. Зверніть увагу на ось цю модель. 

Дівчина продемострувала мені блакитну сукню з яскраво рожевими трояндами. Торкнувшись її рукою відчула, що тканина схожа на масло. До неї був ще широкий пояс, напевно для того, щоб підкреслити талію. Хмм, ... значить це красиво.

-- Мені подобається. 

-- Я так і думала. Проходьте у примірочну, подивимося чи я вгадала з розміром.

Сукня виявилася мого розміру. Красива! У мене ніколи не було такого яскравого одягу. Все бліде або сіре.  А ця так гарно підкреслювала мою талію. На дворі от от літо тож така сукня мені самий раз.

-- Мені все подобається. Можна я покажу себе Артемові?

-- Звісно можна. 

З веселою посмішкою на обличчі я вийшла в зал де мене чекав чоловік. Весело покрутившись кілька разів  я запитала: -- ну, ... що скажеш? Я сама обирала, -- гордо промовила я.

Артем забумливо потирав підборіддя звівши брови вгору . Мабуть, навіть не знає, що сказати. Напевно мені вдалося його приголомшити.

-- Що тут скажеш, думаю твою "красу" навряд чи можна чимось зіпсувати ..., хіба лише ..., підкреслити. Ти поки одягайся у своє, а це прибережи для особливого випадку. 

-- Як скажеш. 

 Мабуть, Артем і не думав, що я можу бути такою красивою  та яскравою. 

 О, Боже! Ця бідолашна навіть не підозрює наскільки жахливо виглядає. Чому вона обрала таку дивну сукню. У ній лише в циганський табір. Там би точно всі мліли від захвату. Думаю, що змінювати взуття немає сенсу. На підборах вона ще ноги собі переламає. Лише даремно згаю свій час. Моєму страшкові нічим не допоможеш. Бачить Бог я намагався. Ця дурненька так тішиться, хоча чому я дивуюся з її слів у неї в житті радості  було  мало.

-- Так Ліно, наша прогулянка сьогодні  підійшла до кінця. Мені вже час на роботу. Тож поквапмося, бо  ще треба відвезти тебе додому. 

-- Гаразд, але спершу я хочу подякувати тобі за все те, що ти зробив для мене. Сьогодні самий щасливий день у моєму  житті. Дякую тобі! 

-- Та нема за що. Я для нас обох старався.

Хоча на жаль з моїх старань нічого не вийшло. Добре, що хоч Ліна не помічає, наскільки все у неї плачевно. 

Я раділа, як мала дитина. Моє перше плаття, яке між іншим вибирала сама. І я берегтиму його для особливої події.

 У машині Артем чомусь не був багатослівним, напевно втомився возитися зі мною.

-- Ліно, сьогодні після обіду я маю оглянути кілька квартир.  Якщо знайду те що мене влаштує ми переїдемо жити окремо. Так у мене буде повна свобода дій.  А ти будеш запорукою цієї свободи.  Ти мій ...,  мій ... оберіг. 

-- А мені здається все якраз навпаки. Ти врятував мене, Артеме.  Дав шанс змінити життя і за це я безмежно вдячна тобі. Сподіваюся ми будемо хорошими друзями.