6

Глава 6                                               

   Господи, що знову не так з цією дівчиною? Чому вона так кричить, ніби її катують у тій ванні?  Невже не може відрізнити гель від шампуню? Чи хоче, щоб усі збіглися до моєї спальні посеред ночі, щоб розібратися, що тут між нами відбувається у першу шлюбну ніч? Упевнений мама прибіжить першою.

Я ж лише приліг з надією, що погортаю стрічку новин у своєму MacBook, щоб хоч трохи відсторонитися від насущних проблем і не думати, що робити з цією Ліною.

 Вона житиме зі мною,  спатиме у моїй спальні, їстиме зі мною за одним столом, а я навіть здалека без сліз та злості дивитися на неї не можу. Дівчина ж зовсім дика і не прилаштована до рівня мого життя. Хоча ефект її появи у моєму домі перевершив усі мої сподівання. Упевнений, що завтра мама з самого рання продовжить свій холодний терор, а тут ані хвилини спокою. 

Піднявшись з ліжка іду до дверей, але виявляється, що вони зачинені. Спробувавши відчинити їх  один, два, три рази, шарпаю ручку...,  та все марно. Що ця ідіотка зробила з моїми дверми? Чому вони замкнені на усі замки?

-- Ліно, що там у тебе трапилося? Чому ти так голосно кричиш? --- невдоволено питаю я, прислонившись вухом до дверей.

-- Артеме, тут вода. Вона повсюди, її дуже багато. Допоможи мені..., -- пищало дике створіння, що за сумісництвом тепер ще й  моя дружина.

Думати над тим, що накоїла ця дурепа немає часу. Потрібно рятувати свій будинок.  Ще раз намагаюся відкрити двері -- безрезультатно. Пригадую, що у шухляді мають бути запасні ключі. Миттю біжу до комода у пошуках золотих ключиків. Перевертаю усе дригом й знайшовши ключі, мало не цілую їх. Ось вони, мої рятівники! 

Встромивши ключа в замок, шарпаю двері і вони нарешті відкриваються. Перше, що я бачу, перелякану до смерті Ліну. Вона схожа на курку, яка добряче змокла під дощем. Намокле волосся збилося до купи, а бабусин сарафан прилип до тіла. Дівчина  трималася за голову руками ніби та збиралася от от відпасти. Жалюгідний вигляд. Сьогодні я вже вдруге замислився над тим, що з нею робити далі. 

-- Артеме, чого стоїш як вкопаний? Ти лише  глянь, як вода б'є наче з джерела. Зараз все тут затопить. Та зроби вже щось нарешті..., будь ласка, -- благаючи мене про допомогу, скулила Ліна.

-- Господи, яка ж ти дурна, Ліно. Якщо ти збиралася просто прийняти душ, то навіщо включила гідро масаж? Якщо не знаєш, як ця штука працює, то чому просто не запитала у мене? -- лютував я, тому що ненавиджу безлад і примітивних людей, які вважають себе гіперінтелектом світу, а на ділі виставляють себе звичайними дурнями. 

Підійшовши до кабінки я виключив воду і сердито глянув на опудало. Щоб там Олег не казав, що вона просто бідна і таке інше я з упевненістю можу сказати, що Ліна найжахливіша дівчина, яку я коли-небудь зустрічав у своєму житті. А найгірше те, що вона навіть не думає щось змінювати  в собі. Схоже, що їй подобається борсатися у власній тупості.

-- Артеме, вибач!  Я ніяк не хотіла, щоб усе так сталося. Не думала...

-- А як же..., звісно, що не думала.  У тебе просто немає чим думати. Ти ідіотка, яка навіть душ самостійно прийняти не може. Де ти взагалі милася до цього часу? 

Дівчина понурила плечі й тихо заплакала, ховаючи від мене свої сльози. Витирала їх  рукою і в добавок шморгала носом,  як  мале дитя. У цей момент мені кортіло добряче стукнути її по голові, щоб нагадати, що вона все-таки дівчина. Чому їй байдуже на те, що вона в очах інших людей виглядає жалюгідно і смішно?

-- Я зараз  все приберу, і можна я помиюся у ванній?

-- Не можна! Ванна призначена для того, щоб насолодитися купіллю, розслабитися з келихом шампанського чи мартіні,  а душ для того, щоб швидко помитися, так би мовити, подарувати своєму тілу приємну свіжість...  Розумієш, про що я?

-- Я не ідіотка і все це добре знаю. Просто там де я живу немає таких розкошів, як у вас. Дякую, що допомогли..., далі я сама.

-- Ти не ляжеш брудною у моє ліжко, -- гаркнув я з такою злістю, що  здавалося стіни затряслися.

-- А я не збираюся лягати брудною, і з вами в одному ліжку теж спати не буду, -- дерло носа вгору моє гидке каченя. Налякана зараза, а все одно хоче, щоб останнє слово було за нею. 

-- Давай краще я поясню, як тут все працює, -- вирішую змінити гнів на милість. Хіба ж вона винна, що така нетямуща. 

 Не сміливо, але все-таки дівчисько підійшло до мене. Заклавши руки за спину Ліна  з цікавістю  глянула на мене. Я їй розповідав, що і як працює, а вона ловила кожне моє слово. Смішна, маленька дівчинка! 

-- Тепер продемонструй мені свої знання на практиці? -- хай покаже мені все те, що я пояснював на ділі, бо розумію, що для того, щоб довірити їй ванну кімнату знову, одних її  мудрих очей замало.

Ліна боязко підійшла до душової кабіни і так само боязко тоненьким, худим пальчиком,  почала торкатися кнопок.

 Дивно, але дівчина одразу запам'ятала, як усе працює. Значить у неї все-таки є толк у голові. Може і не така вона дурна, як мені здалося, на перший погляд. 

-- Ліно, раз ти все зрозуміла, то далі справляйся сама. Я відпочиватиму у спальні. Якщо буде потрібна допомога, то краще клич одразу. Не приведи нас до всесвітнього потопу. 

-- Дякую, і ще раз вибачте.  Я правда не хотіла, щоб усе вийшло так погано.

-- Сподіваюся, що курйозів більше не буде, хоча по правді дуже у цьому сумніваюся.

 Артем вийшов з ванної акуратно прикривши за собою двері. А я ідіотка так і продовжила стояти посеред кімнати. Це ж треба було так осоромитися і завдати лишнього клопоту. Тепер цей Артем точно думає, що я печерна людина.

 Спохватившись я вибрала усю воду і нарешті прийняла душ. Переодягнулася у суху одежу і вийшла до Артема. Він розслаблено лежав у ліжку гортаючи сторінки у своєму планшеті. Красивий!!! Який же він красивий, коли не кричить на мене...

Я б так і продовжила стояти цілу вічність, якби Артем не заговорив першим. Просто  розглядала б його, як красивий манекен на вітрині. І вигляд у мене точно, як у замріяної ідіотки.