5

Глава 5                                                     

 Я слідувала за Артемом, крок за кроком, ледь поспіваючи розглядатися навкруги. Це не будинок, це справжнісінький палац. Красивий та багатий. Розкішний! 

 У ньому вдало поєднані унікальна архітектура і повсякденний комфорт. Раніше мені ніколи не доводилося бачити таку красу.  Та й де такій, як я  побачити її у нашому селі, а далі нього я ніде не була.

Піднявшись на другий поверх, я побачила довгий коридор з виходом на балкон. З  обох боків  паралельно один до одного були двері. Невже тут у кожного є своя кімната? Ставити зайвих запитань Артемові не хотілося, тому вирішую мовчати поки він не заговорить зі мною першим. 

Бачила б мене зараз тітка Віра. Мабуть, уже по цілому селі мене шукає, не знаючи куди ж я поділася. А якби дізналася  за кого я заміж вийшла, навіть страшно уявляти, щоб вона зі мною зробила. 

А якщо тітка заявить до поліції? Розповість, що племінниця пішла з дому і не повернулася, що тоді? Мене ж подадуть у розшук. Треба бути обережнішою, щоб не дай Боже не видати себе. Інакше всі старання і жертви будуть марними. 

-- Проходь, Ліно! Це моя спальня, -- відкривши двері, Артем чекав поки я зайду до його кімнати.

 Красива, зовсім чоловіча кімната, оглядаючи все навкруги, подумала я, тому що тут усе було чорно  білим. Чорне ліжко -- білосніжна постіль, біла плитка -- чорний килим і тюль зі шторами була схожа на клавіші піаніно. Мабуть, так модно і по сучасному. 

-- Ого, який величезний футбольний м'яч! Але навіщо він тобі тут пробитий? З нього вже  зовсім випустилося повітря,  -- запитала я, не розуміючи чому він не знайде у ньому дірку і  не заклеїть її. Хіба гарно, що зіпсована річ валяється під ногами.

-- Саме таким він і має бути. І взагалі це м'яке крісло. На ньому можна добряче розслабитися з цікавою книгою у руках. Воно пристосовується під твоє тіло.

-- Ммм..., я майже так і подумала, -- сказала я, щоб він не вважав мене цілковитою дурепою. 

Краще помовч Ліно,  особливо тоді, коли тебе не запитують.

-- Так, давай ми обговоримо твоє перебування у моєму домі. Встановимо правила, щоб не виникало проблем. Для усіх ми закохані молодята і в першу чергу для моєї мами. Саме вона не має знати, що між нами відбувається насправді. Ти живеш тут і користуєшся моєю гостинністю, а я, як і домовилися допоможу тобі зі вступом до інституту. Хоча по правді кажучи не розумію нащо він тобі здався. Невже ти не розумієш, що серед студентів виглядатимеш білою вороною. Я вже хотів зжалитися над тобою, але бачу, що тобі нічого не допоможе. Ти все одно будеш виглядати ... дивакуватою простачкою. Не ображайся, та це правда. У таких, як ти  немає шансів стати  достойною людиною.

-- А у мене немає бажання кому не будь подобатися. Я хочу вчитися, тому короткі спідниці й косметика мене не цікавлять. Щоб стати хорошим лікарем не обов'язково мати модельну зовнішність. 

Я  як лише могла, намагалася триматися достойно. Не хотілося розплакатися перед черствим, безтактним багатієм, який навіть гадки немає, як воно жити  у моїй шкірі.

-- Як знаєш, моє діло попередити, навіть застерегти, але вирішувати тобі. Сподіваюся ти не створюватимеш проблем у домі. І..., на рахунок клептоманії..., у моєму домі повсюди стоять відеокамери. Це так кажу, щоб не кортіло. 

-- Мені не потрібно чужого майна. Я не злодійка, -- кажу ображено. 

От вміє цей Артем за живе зачепити. 

-- Я просто вирішив попередити..., про всяк випадок. 

-- А де я спатиму? Де моя кімната?

-- Як це... де? Тут звичайно. Ти спатимеш зі мною у цій кімнаті. Ми ж подружжя. Чи ти забула?

-- Як це тут? Ми так не домовлялися.

-- Ми ніяк не домовлялися. Та ти можеш не хвилюватися так. Я не збираюся зазіхати на твою честь. Навіть якщо ти голою танцюватимеш на столі я не захочу тебе як жінку..., розумієш. Дівчата твого типу не заводять мене. Будь спокійна!

Ну звісно я ж не красуня до яких ти звик. 

-- Все одно я з тобою в одне ліжко не ляжу. Краще спатиму на підлозі. 

-- Як знаєш. Це твій вибір. Я в душ, а ти освоюйся. Якщо захочеш повечеряти спустися на кухню Валентина Степанівна нагодує тебе. 

Артем зняв свій піджак і краватку. Я думала далі він роздягатиметься у ванній, але ні. Безтактний красень продовжив це робити переді мною.

-- Ей, ти, що геть сорому не маєш? Чого роздягаєшся переді мною? -- кричала я, затуляючи руками очі. 

Я ніколи в житті не бачила роздягненого чоловіка. 

Артем стояв напроти мене з напівопущеними штанами, а я, як ідіотка милувалася його красивим тілом. 

-- А де мені роздягатися, як не у своїй спальні? Ти ж не думаєш, що я робитиму це у коридорі?

-- Йди до ванної кімнати, -- буркнула я, відчуваючи, як мої щоки палають вогнем. 

-- Ти, що ніколи голого чоловіка не бачила?

-- Не бачила! І не хочу бачити! 

-- Ну ти й дика, Ліно, а казала, що народилася і живеш на планеті Земля. Наша планета таких, як ти уже сто років не бачила, -- гримнувши дверима, чоловік зайшов до ванної кімнати. Лише після того, як за ним зачинилися двері я змогла спокійно видихнути. 

Артем відкрито кепкував наді мною, просто насміхався, як лише йому хотілося. Ну звісно такої, як я він ще мабуть, не зустрічав ніколи. Та нічого, ми ще поговоримо з ним, років так через п'ять. А зараз варто подумати, що мені робити далі. Те, що Артем не бачить в мені дівчину з однієї сторони добре, а з іншої образливо. Але так лише краще, точно знатиму, що не торкнеться мене. 

Сівши на ліжко чекаю  Артема. Якщо він не проти, то я переночую у ванній.  Хай на килимку,  але з ним у ліжко не ляжу. Я ж порядна дівчина. 

-- Олеже, проходь до кабінету.

-- Лише після вас, Олено Павлівно. Лише після вас.

-- Ох, яка ж ти все-таки вихована дитина, толерантна і ввічлива. Справжній чоловік,  -- зітхає мама Артема.

Можу лише уявити, що мене зараз чекає. Допит з усіма пристрастями. І доведеться якось викручуватися, щось вигадувати, імпровізувати.