4

Глава 4                                              

 Ці двоє виставили мене перед дверима першою, а ще чоловіками називаються.  Кинули дівчину на амбразуру і навіть оком не повели. Боягузи! 

 Артем  натиснув на дзвінок й сміючись переглянувся з Олегом. А той і собі  потягнув його у бік, ховаючи за свою спину. Дорослі мужчини, а поводяться,  як малі діти.

 Та хай там що єдине, що я  викликаю у людей це -- сміх. Невже в мене доля така, веселити народ? Розумію, що для цих хлопців я лише іграшка, але ж жива іграшка, хоч вони цього очевидно не помічають. 

 Двері нам відчинила жінка у сірій строгій  сукні та  білосніжному фартуху.  За віком вона десь приблизно, як моя тітка Віра, трохи більше за п'ятдесят. Але тільки акуратна та доглянута. 

Щось інтуїтивно підказувало мені, що це не мама Артема. Вона на мою думку має виглядати зовсім  по іншому.

-- Доброго дня вам..., я..., -- хотіла сказати, що мене звати Ліна, але жінка виявилася спритнішою  за мене.

-- Дівчино, ти, що  милостиню прийшла просити?   Голодна, мабуть, бідненька, зараз я щось винесу для тебе. Зачекай на порозі. Не йди нікуди. 

Жінка жалісно глянула на мене і вже хотіла повернутися, щоб піти, але із за мого плеча виглянув Артем  й весело промовив до неї:

-- Валентино Степанівна, що це ви собі дозволяєте? Га? Що за тон? Ви як зустрічаєте нас? 

-- Ой, Артеме, а я й не помітила вас. Он дівчина просить милостиню,  з вашого дозволу можна їй віддати, що не будь з продуктів? 

-- Ця дівчина не прийшла просити милостиню. Це я її привіз додому, -- пояснив Артем.

Жінка вмить змінила вираз обличчя. Тепер вона виглядала наляканою й збентеженою водночас. 

-- Невже я погано виконую свою роботу? Вирішили звільнити? Так? -- зітхнула жінка й опустила погляд, навіть і близько не здогадуючись хто я така насправді і що роблю на порозі цього розкішного будинку.

-- Валентино Степанівна, чому ви біжите вперед потяга? Ніхто не збирається вас звільняти. Ви прекрасно справляєтеся зі своїми обов'язками. Дозвольте вас познайомити  це -- Ліна Гаврилова ... моя законна  дружина. Прошу любити та поважати, -- представив мене Артем. 

Від здивування  жінка втратила дар мови, очі полізли на лоба. Валентина Степанівна  лише крутила головою  дивлячись то на мене, то на Артема. Її подив нічим не можливо приховати. Якщо вона прийняла мене за жебрака, то навіть страшно уявити, що про мене подумає Артемова мама.

-- Господи, я ж не знала, що ви..., що у вас ... Та коли ж ви встигли? ... Вибачте мені,  Артеме  Романович я аж ніяк не хотіла образити вашу молоду ... дружину. 

-- Валентино Степанівна, хто там до нас завітав у гості? -- Пролунав доволі приємний жіночий  голос. 

-- Олено Павлівна ..., приїхав наш Артем з ... дружиною.

Слово <<дружина>> прозвучало зовсім тихо. 

Далі послідувала довга пауза. Після такої новини ніхто не наважувався заговорити першим.

-- З ким  ти кажеш...   приїхав  Артем??? Ти, що таке патякаєш? Яка дружина? Звідки вона у нього могла взятися? Мій син не може одружитися без мого дозв..., мого благословення, -- поправила себе здивована пані.

Біля Валентини Степанівни вмить з'явилася жінка. Те, що це мама Артема сумніву не було жодного. Вони дуже схожі  між собою. Ця пані подібна на величну, горду паву. Вона стояла перед нами так гордо ніби справжнісінька королева. Таких лише по телевізору показують. Усе у ній просто ідеальне.

 Сьогодні середа, звичайний день тижня, а у неї на голові елегантна зачіска. Її волосся кольору стиглої пшениці ледь торкалося плеча і було підкручене акуратними локонами. У простих людей  таких, як я волосся зібране у хвіст або заплетене у косу. От що означає бути багатим, можна дозволити собі зачіску у будь-який день тижня.

Класичний бордовий костюм вказував на те, що це ділова жінка. Красива та дуже стильна. Не дивно, що у своєму домі вона зустрічала нас у туфлях на підборах. Ніби була упевнена, що прийдуть гості. Я ж була навчена заходячи до будинку знімати взуття перед порогом. Себе я з легкістю можу уявити з босими ногами, а от Олену Павлівну нізащо. 

Мама Артема глянула на мене оцінюючим поглядом. Про те її обличчя не виражало жодної емоції, хіба лише ліва брова вигнулася дугою. І румяна на вилицях стала більш рожевою. Мабуть, навіть уявити не може, що її син глянув на таку, як я. І не просто глянув, а одружився...

---Артеме, що тут відбувається? Хто ця дівчина? Чому Валентина Степанівна називає її твоєю дружиною? Поясни негайно!

Пані сипала купу запитань. Я налякано  притискала свій пакет до грудей, а Артем гордо зробив кілька кроків до мене і обійняв однією рукою за плече. Олег теж підійшов ближче до нас, напевно для того, щоб краще бачити нашу  виставу.

-- Вітаю, мамо. Можеш  нарешті привітати нас. Твоя заповітна мрія нарешті здійснилася. Ти таки домоглася свого. Я одружився!!! Ось моя кохана -- Ліна. Моя законна дружина. 

-- Артеме, ти знаєш я не люблю твої недоречні жарти, -- фиркнула Олена Павлівна.

-- Які жарти, мамусю! Це кохання... з першого погляду, між іншим. 

-- Досить розігрувати мене, сину. Ти не міг одружитися з жебрачкою.

-- Мамо, як ти можеш таке казати? Хіба ж кохання обирає з ким єднатися серцем? Ти ж не могла забути свої слова про те, що не втручатимешся у моє життя і у мій вибір 

Жінка помітно пополотніла й стала  розтирати  правою рукою груди. Мені навіть здалося, що від цієї новини вона може гепнутися в обмарок. Ну звісно її дорогий красень - синочок замість принцеси взяв за дружину жебрачку. Не кожна мама спроможна з легкістю проковтнути таку новину і прийняти  як факт.

 Мені стало шкода цю жінку. Я вже хотіла пояснити їй, що я не справжня дружина, а фіктивна. Що Артем все це вигадав, щоб насолити їй добряче. Та добре, що вчасно спохватилася, нагадавши собі про домовленість між мною і цим наглим красенем.

***

 -- Олено Павлівно, вам погано?  Може води чи одразу серцевих крапель накапати? -- Втрутився Олег, взявши маму Артема під руку. Лише до нього дійшло, що жінці насправді погано і їй потрібна допомога. Я б теж допомогла, але боюся, що Олена Павлівна навіть на крок підступити до себе не дозволить.