2

Глава 2                                                                                                  

 Чому моя єдина рідна тітка така жорстока  та несправедлива до мене?  Крім неї у мене нікого немає з родичів. І у неї крім мене теж. Ми обоє самотні та одинокі, а спільної мови за усі роки так і не знайшли.

 Усі десять років, що живемо разом я жодного разу не почула від тітки Віри ні єдиного доброго чи ласкавого слова. Лише одні докори та нарікання, що стала непосильним тягарем для неї.  Та хіба ж моя у цьому провина? 

Її завжди дратувало те, що я надаю перевагу навчанню, а не хатнім справам. Та я ніколи не взяла книжку до  рук, поки не виконала усі її завдання. Живучи з тіткою я завжди асоціювала себе з Попелюшкою. 

Мої мама з татом трагічно загинули в автомобільній катастрофі, коли мені було лише  вісім років. Зовсім маленькою я залишилася круглою сиротою.  З того часу живу у тітки Віри -- маминої сестри. 

Два дні тому, а саме вісімнадцятого травня мені виповнилося вісімнадцять років. Нарешті я стала повнолітньою і можу переїхати до столиці, влаштуватися на роботу й потроху відкладати гроші на навчання. Думаю на наступний рік мені все вдасться, а поки доведеться жити з тіткою. Шкода звичайно втрачати так багато часу  та сподіватися, що тітка Віра відпустить свою вірну служницю марно. 

Добре, що тепер я можу просто зібрати свої речі й поїхати звідси куди очі глядять і ніхто не зможе мене зупинити. У мене навіть назрівав план, як це зробити. Лячно трохи, але хто не ризикує, той не отримає перемогу.

***

-- Ей...,  друже, ти чого такий кислий, ніби лимонів об'ївся? Договір на транспортування укладений. Учора повеселилися на славу. Життя прекрасне,  друже! 

Олег на відміну від мене перебував у  чудовому настрої.  Веселий, бадьорий чого не скажеш про мене. 

-- Все нормально! Просто мама уже добряче дістала зі своєю ідеєю, як найшвидше одружити мене. А мені це все не потрібно. Ти ж знаєш, не вірю я дівчатам. Усі до одної, продажні сучки, ласі до грошей. 

-- Ну то купи собі одну й діло з кінцем.  Ти, що ніколи не чув про фіктивні шлюби? Знайди дівчину, заплати їй і хай виконує роль твоєї зразкової дружини.  Продиктуй  їй правила і продовжуй насолоджуватися  своїм життям. Все просто, друже! Все просто!

-- Не думаю, що це хороша ідея. Мою маму так легко не проведеш.  

-- А ніхто й не збирається її обманювати. Тобі потрібно по-справжньому одружитися, так би мовити, про людське око,  але на простенькій, наївній дівчині з села. Такій, щоб була тихіше води й нижче трави.  Розумієш?  Поселиш її у вашому домі, а сам продовжиш насолоджуватися життям й діло з кінцем. Та дівчина,  яка в житті крім корови та господарства нічого не бачила, буде вдячною тобі до віку, що ти витягнув її з  соціального дна. Подумай над моїми словами. 

-- І де мені взяти цю простеньку дівчину? Ти ж знаєш, що у нашому колі таких немає. 

-- Погано шукаєш, друже! Ану, пригальмуй. Лише глянь який чудовий екземпляр сидить при дорозі. Коса до пояса, у руках книжка ще й малину на узбіччі продає. Чим тобі не ідеальна дружина? Ходімо, щось мені закортіло солоденького, -- командує друг, коли я зупинився на узбіччі.

Для друга ця зупинка лише спосіб повеселитися.

-- Ти, що геть з глузду з'їхав? На неї здалеку дивитися страшно, не те  що заміж брати. 

Не звик я до таких занедбаних  "красунь".

-- А ти береш її для мами, а не для себе. Ходімо хутко знайомитися. Та й ще не відомо чи погодиться ця  "красуня"  на наші умови. Може у неї вже є хтось? Може вона вже заміжня? Потрібно все дізнатися, -- наполягав на своєму друг, відчинивши дверцята. 

Не хотячи я вийшов з автомобіля й поплентався за другом, запхавши руки до кишень. Біля зупинки на дерев'яному стільці сиділа затюкана дівиця. У якому столітті вона застрягла важко сказати. Зношене до дірок плаття точно було запозичене у жінки з минулого століття. Заплетена коса перекинена через праве плече, нагадувала справжню українку з далеких тридцятих. Навколо неї розкладені плетені з лози кошики з малиною, а у руках анатомія людини. Нічого собі, набір туриста!

Побачивши нас дівчина піднялася зі стільця й привітно усміхнулася. Більш допотопного створіння я ще в житті не бачив. Ніколи!

-- Доброго дня, панове!  Бажаєте купити малини? Лише погляньте, яка свіжа та соковита. Сьогодні зранку зібрана.  Так і проситься, щоб ви її спробували на смак, -- почала нахвалювати свій товар незнайомка, примруживши ліве око від яскравого сонячного проміння. Невже не знає, що існують сонцезахисні окуляри?

-- Ой, незнайомко, малина й справді у вас чудова, але не за нею ми біля вас зупинилися, -- почав свою розповідь друг. Цей Олег ще той мастак до світських розмов. Одразу пудрить мізки й навіть оком не моргне.

-- А за чим тоді прийшли якщо не збираєтесь купувати мою малину? -- здивовано запитала дівчина, прикривши рукою очі від сонця. 

-- Ось цьому красивому хлопцю потрібна фіктивна  дружина. От  думаємо, може у вашому містечку знайдеться потрібна нам  кандидатура. У нас хороші умови, -- друг говорив з цим чудом так, ніби та  була його майбутнім партнером по бізнесу.

-- Олеже, ти їй спершу поясни, що означає "фіктивна".

-- Не треба мені пояснювати.  Я знаю значення цього слова, -- зиркнула на мене дівчина, своїми карими очима, хоча якщо пригледітися ближче, то можна побачити, як у її очах відображалися польові  фіалки. Дивне забарвлення, ніколи раніше такого не бачив. 

-- Так хто ж на таке погодиться? -- пирхнула незнайомка. 

--- А у нас дуже, і дуже  хороші умови. Житло надається, робота буде добре оплаченою. Все включено, а робити нічого не доведеться. Потрібно лише трохи акторського таланту.  

-- Значить  ви хочете одружитися  фіктивно? А гарантії на безпеку даєте? -- дівчисько вдавало розумний вигляд ніби щось тямило у цій справі. Але видно було, що пропозиція їй цікава. 

-- Мого слова буде достатньо? 

-- Що мені ваше слово, коли я не знаю чого воно варте. Має бути документ, що життю вашої фіктивної дружини нічого не заважатиме і не загрожуватиме. Що ви не торкнетеся її..., як жінку.