Епілог

- Остапе, ти будеш млинці на сніданок? - чую з кухні голос чоловіка. Мої хлопці вже прокинулись та господарюють на кухні. Навіть не чула, як Макс встав, так солодко спала, це все обійми коханого.

- Будю - відповідає наш синочок, якому нещодавно виповнилось три роки. Вже такий дорослий, а ніби вчора тільки Макс забирав нас із полового. Макс був на пологах, підтримував, казав слова любові, виглядав наляканим, але старався не показувати цього та виглядати зібраним, щоб я відчувала підтримку. Пологи пройшли чудово, хоч і обіцяла Максу, що більше повторення не хочу і в нас буде тільки одна дитина, але сьогодні все буде інакше. Я вже як декілька днів знаю, що вагітна вдруге. Коли дивлюсь на Остапа забувається вся біль і розумію, що я не проти ще однієї копії Макса. Макс ще не знає. Сьогодні ввечері скажу.

- А що ми матусі приготуємо? - Макс чудовий батько, уважний, дбайливий, сина обожнює. Остап копія Макс не тільки зовні, а й звички та характер. Заходжу на кухні, мене одразу помічає Макс, а Остап сидить до мене спиною спостерігає, як татусь готує млинці - А, ось і наша матуся - знімає із плити пательню та підходить до мене.

- Добрий ранок, кохана - залишає поцілунок - як спалось?

- Солодко в твоїх обіймах інакше і не може бути.

- На ручки, мамуся - Остап вимагає обіймів. 

- Вікусь, наш син вимагає тебе. Не можемо ми без тебе - шепоче на вушко, а тоді відпускає з обіймів. 

- А хто це тут такий солоденький - беру на руки Остапа, його маленькі ручки обіймають мене за шию. Притуляюсь.

- А ми сніданок готуємо тут - каже мій синочок.

- Ммм, а що готуєте? - запитую у Остапа поки Макс досмажує млинці.

- Мвинці - повідомляє зі всією серйозністю Остап.

- Млинці, а з чим будеш млинці?

- З молоком та вареням.

- Смакота, давай дістанемо з холодильника - відчиняю холодильник тримаючи Остапа на руках поки він намагається знайти молоко. Терпляче чекаю, Остап бере в руки, а я підтримую. Ставить на стіл молоко і сам сідає за стіл. Макс уже приготував млинці - Синочку, ти нас почекаєш, чи будеш їсти?

- Почекаю - відповідає та вже взявся розмальовувати млинці вареням. 

- Максе, що допомогти? - бачу, як Макс уже готує для нас омлет.

- Салат та зніми брускети - каже, а я не втримуюсь та цілую Макса так, що ледь ми не залишились без сніданку.

- Це за що? - дивується Макс.

- Просто, я вас дуже люблю - обожнюю наші ранки.

- Мамусь і татусь цілуються, а коли ми будемо їсти - каже Остап, що викликає нашу усмішку.

- Сину, зараз уже йдемо, а ти поки що і нам щось намалюй на млинцях.

Після сніданку Остап йде дивитись мультики, а я горнусь в обійми коханого, щоб поніжитись хоч трішки. 

- Маленька, я тебе кохаю всім серцем - це вже увійшло у звичку, що Макс майже щодня зізнається мені у коханні.

- І я тебе, мій коханий чоловік. Дякую за сніданок - мені подобається, коли Макс готує - було смачно і до чоловік на кухні дуже сексуально - кусаю легенька його за підборіддя.

- Вікусь, ходімо у спальню. Ти мені зараз необхідна як повітря.

- Максе потім, пам'ятаєш ми збиралась до Григорія та Юлі, вони хочуть з Остапом побавитись, а потім я вся твоя, а ти мій.

- Твій назавжди, ходімо хутчіш, не сила терпіти. Остапе, готовий йти до дядька Григорія?

- Так.

Під щасливий вереск синочка підіймаємось на другий поверх, Макс допомагає одягнусь Остапу, поки я завершую свої ранкові ритуали. Одягаю теплий світер та широкі штани. Поки Макс одягається пакую рюкзак Остапу, смаколики та одяг, якщо забрудниться. І от сім'я готова до пригод.

Неспішно їдемо до Григорія, затор всі кудись поспішають на вихідних. Дивлюсь на екран телефона дзвінок від Григорія.

- Привіт.

- Привіт, а ви де? Ми вже вас зачекались.

- Затор, Максе скільки нам ще їхати?

- Десь ще тридцять хвилин.

- Григорію, ще тридцять хвилин і будемо. Можливо щось треба купити?

- Ні все є, як там племінник?

- Остапе, Григорій запитує як ти?

- Все чудово, їду до тебе і хочу морозива. Можна? - це вже він запитує у нас, я киваю, що так - Урааа.

- Буде тобі морозиво, Остапе поспіши, ми тебе чекаємо і твій подарунок також.

- Який подарунок?

- Прийдеш побачиш, а поки це секрет.

- Татусю, скоріш, там мене подарунок чекає.

- Чую синочку, скоро будемо.

Завершую розмову відчуваю, що мене починає нудити. Не хочу казати про це Максу, бо він одразу все зрозуміє, а я хотіла сюрприз та красиво про це повідомити. 

- Вікусь, що з тобою? Ти бліда, погано себе почуваєш?

- Ні, все добре - намагаюсь вирівняти дихання.

- Не добре, я бачу. Он заправка я зупинюсь.

- Добре - так буде краще, свіже повітря і стане краще. Макс зупиняється я миттєво виходжу. Дихаю. Не допомагає.

- Вікусь, що? Чим допомогти, може швидку? 

- Не треба, мене нудить. Зараз все минеться - Макс заглядає у вічі, обіймає, щось шепоче, але я не чую.

- Де Остап? 

- У автокріслі, спостерігає уважно за нами.

- Не хочу, щоб він лякався.

- А є чого лякатись? - реагує Макс на мої слова.

- Ні. Максе, я хотіла про це сказавти ввечері, але хтось знову все вирішив за мене. Тому, я вагітна, Максе.

- Що? Як?

- Тобі розказати, чи показти як з'являються діти? - і нудить і кортить сміятись, дивний стан. Дивлюсь в очі Максу і до нього нарешті приходить розуміння про що я.

- Маленька, ти вагітна у нас буде доня або син. Це неймовірно. Ти неймовірна. Кохаю до безтями. Мій скарб.

- І я тебе коханий. Мені вже краще давай повернемось у авто, тільки будемо їхати повільно.

- Звісно, я не можу повірити. Завтра підемо до лікаря - ставить руку на мій живіт.

- Що сталось? - запитує Остап, як ми повертаємось у авто. Я відпиваю воду і мені стає легше.

- Остапе, в тебе скоро з'явиться братик, чи сестричка - одразу повідомляє радісну новину Макс.