Розділ 30

- Максе, Максе - кричу забігаючи на поверх, бо дуже багацько людей, медичний персонал, поліція, хтось ще. Я не можу ніяк знайти Макса, а він мені зараз в край необхідний.

- Он його палата - Григорій допомагає мені зорієнтуватись за що я йому дуже вдячна, що він поруч. Ніби була тут не один день і все пам'ятаю, але в поспіху все забуваю.

- Максе - нарешті бачу його.

- Кохана, все добре. Йди до мене - підходжу, сідаю на ліжко поруч із Максом, ще лежить. Рукою поправляє моє розтріпане волосся.

- Я бачила, як її поліція саджає у автомобіль.

- Так, тепер їй ніхто не допоможе - відсторонено промовляє Макс та переводить погляд на Григорія. Ніби зараз між братами відбувається мовчазна згода про яку тільки їм зрозуміло. Як у такої жахливої матері виросли такі чудові діти. Таємниця для мене. 

- Тепер ми завтра можемо вирушати додому? - скоріш би повернутись, вдома буде спокій і щастя.

- Можемо, кохана. Процес ще буде тривати, потрібно буде не один раз навідатись у поліцію, але тепер нам нічого не загрожує - Макс гладить мій животик, який здається трішки округлився.

- Я така щаслива - хочу поцілувати, але зупиняю себе, бо якось не зручно перед Григорієм, який весь час був поруч, але мовчав. Дав час закоханим. 

- Все зрозумів голубки, не буду вам заважати. Піду відпочивати у готель. Завтра десь о дев'ятій заїду за вами. Будьте готові  і будемо вирушати до Києва.

- Дякую брате - Макс тисне руку Григорію та обіймає брата.Вкотре переконуюсь, як Максу пощастило мати брата. Григорій йде і ми нарешті залишаємось одні. Я так і жила цих чотири дні у лікарні, тому цю ніч теж тут залишусь. Звикла, головне, що буду всю ніч в обіймах коханого. 

- Кохана, поклич, будь ласка, лікаря - тихо промовляє Макс.

- Зараз, а що сталось? - уважно дивлюсь на Макса.

- Тиск.

- Добре, зараз - ось чому він такий тихий був, тиск. Перенервував. 

Швидко знаходжу необхідний кабінет, лікар на місці. В коридорі вже панує тиша, ніби і не було цього гаміру та гармидеру із різних людей. Лікар проводить огляд, міряє тиск. Дає необхідні ліки і каже, шо на сьогодні тільки відпочинок. Досить уже хвилювань.Обіцяю лікарю, що все проконтролюю.

- Максе ти як?

- Уже краще. Вибач.

- За що? Максе, це твоє здоров'я і твоя особливість, а ці обставини в яких ти зараз тільки і сприяють, щоб твій тиск підіймався.

- Я ненавиджу себе, коли в цьому стані. Не хочу бути немічним.

- А ти і не немічний. І взагалі геть ці думки. Я захоплююсь тобою та твоєю силою. Сказати про тиск це вже прояв сили, раніше ти б змовчав - хочу достукатись до Макса.

- Змовчав би - констатує факт.

- Давай краще про хороше. Все скінчилось - повільно нахиляюсь та залишаю поцілунок на вустах.

- Ммм, скучив. Хочу вже скоріш додому, де я буду цілувати кожний міліметр твого збудливого тіла.

- Максе, лікар сказав, що тобі зараз потрібний спокій, а ти що?

- А ти і є мій спокій. І зараз я спокушаю свою наречену - підіймає мою руку та проводить по пальчику, де виблискує моя каблучка.

- Я вже - наш пристрасний поцілунок перериває стук у двері. Макс стогне від незадоволення, а я намагаюсь дати собі раду. Макс витримує паузу. Що я накоїла у Макса тиск і ми у лікарні, а я як шалена жінка накинулась на нього із поцілунком.

- Заходьте - до палати заходить Тимофій.

- Максиме, вибач не хотів завадити. Ми можемо поговорити, це займе не більше десяти хвилин.

- Так. Проходь. Ти не проти, що Вікторія залишеться? 

- Ні, як тобі буде зручно.

- Добре. Дякую, друже що допоміг. Я в боргу перед тобою.

- Будь ласка, я свій борг віддаю. Твоя матір в поліції, зараз з нею працює слідчий, поки вона не зізнається. Але стільки доказів, що якщо захоче собі кращі умови у в'язниці, то погодиться. За це не хвилюйся. 

- Добре - коротко відповідає Макс, я бачу, як йому ця тема неприємна.

- Ти завтра повертаєшся до Києва?

- Так.

- Добре, щодо того, що вона тобі говорила забудь. Це пусті погрози - а про що це Тимофій говорить?

- Добре, вже забув. Хай хлопці ще побудуть тиждень поруч.

- Як скажеш. На весілля запросите? - переводить погляд на мене.

- Звісно.

- А коли весілля?

- Через місяць - впевнено відповідає Макс.

- Домовились, бувайте.

- Бувай. Тимофію, якщо буде потрібна допомога я радо допоможу - Тимофій у відповідь киває та залишає палату.

- Про що це він? - як тільки за Тимофієм зачиняються двері я запитую у Макса.

- Моя матір погрожувала мені в моменті розпочу верзла казна-що. Тому і тиск піднявся. Вміє вона вивести на емоції. Це все пусті погрози не хвилюйся.

- Що за жінка, ну чому їй не йметься. Не розумію.

- І не зрозумієш, бо ти інша, а вона за життя бачила лише гроші, владу та жортокість, ось тому так сталось. Ніхто не покарає її кразе, ніж вона сама - цією фразою дає зрозуміти, що ця тема закрита. Ну принаймі на сьогодні.

- Тобі вже краще?

- Так, після пігулки і твого поцілунку почуваюсь повністю здоровим.

- Коханий рада чути, але всеодно всі рекомендації лікаря будемо виконувати. Ти ж хочеш, щоб весілля відбулось через місяць, а для цього потрібно одужати.

- Слухаюсь, моя наречена - посміхаюсь у відповідь.

Важкий був день, але завершення варте того. Йду в душ, переодягаюсь у теплу піжаму, останнім часом почала змерзати, хоч і тепла погода. Коли заходжу до палати Макс спить, такий красивий, спокійний вираз обличчя, легка посмішка. Тихенько ставлю речі та лягаю поруч. Довго дивлюсь на Макса, бо спати ще не хочеться. Така враження, що тепер моє тіло не моє, а ним вміло хтось керує. Не втримуюсь та проводжу по підборідді Макса, залишаю поцілунок. Макс на хвильку розплющує очі, потягується. Обіймає, ніжно пристикає до себе. Цілує у скорною шепоче, що кохає. Після цих слів та теплих обіймів я теж провалююсь у сон.