Розділ 28

Прокидаюсь від відчуття ніби на мене хтось пильно дивиться. Розплющуюю очі і зустрічаюсь із такими коханими очима. Посміхаюсь, потягуюсь, а потім до мене приходить усвідомлення всього що сталось і де я зараз.

- Максе, коханий, ти прокинувся - нахиляюсь до Макса.

- Так, що сталось? - ледь чутно промовляє та намагається оглянути свій стан. Я бачу, як йому важко говорити, можливо це наслідок після анастезії. Виникає думка, що потрібно покликати медсестру. Негайно.

- Коханий, потрібно сказати медсестрі, що ти прокинувся - ніжно торкаюсь до руки.

- Вікусь, потім. Ви як? - намагається рукою, що не травмована доторкнутись до мого живота.

- З нами все добре. Максе, - знаю, що маю бути сильною, але сльози сильніші за мене. Тому очі з неймовірною швидкістю наповнюються сльозами, що весь час тримала в собі.

- Кохана, ходи до мене - незграбно, крізь біль намагається обійняти мене, заспокоїти, хоче це я маю його заспокоювати - Ти поруч, сильна моя дівчинка. Заспокойся, будь ласка, зроби вдих і видих - роблю, як каже Макс, дивлюсь йому в очі, а потім піддаюсь імпульсу та залишаю поцілунок на губах.

- Скучив страшенно - шепоче біля моїх губ та носом проводить по моїй щоці.

- І я. Максе, тобі потрібно берегти сили. Ти потрапив в аварію, зараз я покличу медсестру, а потім ми поговоримо, добре? - намагюсь бути зібраною, але ці кляті сльози ніяк не зупиняються, напевно тільки зараз поруч із коханим я можу виплескувати емоції.

- Я пригадую, як поспішав до тебе, тільки виїхав зі Львову, хотів зробити тобі сюрприз, а далі темрява - розповідає та доторком руки витирає сльози із моїх щік. Він поруч.Такий рідній, живий.

- Ти все пам'ятаєш, це добре. Піду, покличу - Макс вагається, але відпускає мене, бо знає, що так правильно. 

Як тільки медсестра почула, що Максим прийшов до тями всі забігали, в палату постійно хтось заходить та виходить, а я смиренно спостерігаю та чекаю, коли ми врешті-решт залишимось наодинці. Макс виглядає незадоволеним, але це і не дивно, я ще не знаю людини, якій подобається бути в лікарні. Відповідає на запитання, хоч і дратується.

Дивлюсь на годинник майже третя година дня, нічого собі я поспала. Вчоргове відкриваються двері заходить Борис Андрійович. Я одразу посміхаюсь, виглядає він краще, ніж зранку, коли ми бачились. Відпочив, виспався, як і я.

- Максиме, вітаю. Не підіймайтесь, спокійніше, будь ласка. Як Ви себе почуваєте?

- Добрий вечір, нормально. Хочу поскоріше додому - намагається не кривитись від болі, але йому це погано вдається, навпено біль нестерпний. Ну чому ж він мовчить про це?

- Максиме, я Ваш лікар Борис Андрійович. У Ваш інтересах говорити правду - лікар теж здогадався, що Максим намагається показати, що все добре - Якщо потрібно, що всі вийшли, щоб Ви сказали правду, то так і зробимо - це він що на мене натякає. Але ж - Тому Вам вирішувати. Отже, почнемо з початку. Максиме, як Ви себе почуваєте? - весь цей час лікар переглядав всі показники та аналізи, що зібрала медсестра.

- Ніби по мені проїхався автобус туди і назад. Голова болить, рука пульсує від болю, не можу піднятись, бо я так розумію зламані ребра - тепер Макс говорить щось схоже на правду. 

- Тепер вірю, не варто приховувати щось від мене, від цього залежить швидкість Вашого одуження та одруження - жартує лікар, чим дивує Макса -  Ось, що ми зараз зробимо, Вам необхідно поїсти, я думаю Вікторія Вам в цьому допоможе.

- Звісно, а що Максиму можна?

- Все, що забажає. Після їжі ось ці пігулки необхіно випити і далі відпочивати. Завтра зранку повернусь і огляну Вас, добре?

- Так, лікарю, коли я зможу вставати? Чи можу я прийняти душ?

- Завтра зможете піднятись та прийняти душ, а сьогодні не варто цього роботи. Вікторіє проконтролюйте, щоб Максим не намагався самотужти підвестись. Це може йому нашкодити поки що.

- Добре, Борисе Андрійовичу. Я прослідкую - лікар майже залишає палату, але зупиняється у дверях палати.

- І ще одне, Максиме скажу наостанок, щоб Ви точно не порушували мої рекомендації  - Максим переводить свій погляд із мене на Бориса Андрійовича - Вам дуже пощастило із нареченою і вона чекає Вашого скорішого одужання, а це можливо тільки за умов дотримання протоколу лікування. То, що ми домовились?

- Домовились, лікарю. Обіцяю. Дякую. - в очах Макса читається вдячність та рішучість у виконанні обіцянки.

- От і чудово. Радий, що Ви мене почули.

Коли лікар йде, я вирушаю до їдальні. Їжа тут хороша та і вибір широкий. Беру всього по дві порції та чай. Повертаюсь швидко, а в палаті вже Григорій.

- Привіт - ставлю їжу на столик.

- Привіт - міцно мене обіймає - радий вас бачати. Я на трішки, а далі залишу вас, бачу, як ви дивитесь один на одного - гумор це те, що зараз необхіно. За це і люблю Григорія.

- Легше Григорію, бо я буду ревнувати - з посмішкою говорить Макс.

- Не варто, Вікторія тільки і бачить тебе, як чоловіка на всіх інших байдуже, я правду кажу?

- Так. Максе Григорію, я мушу вам все скоріш розповісти, щоб не зволікати і втрачати час. Так вже відклала цю розмову, бо заснула.

- Маленька, ти про що?

- Григорію, ти їв, чи піти тобі в їдальні щось взяти? - сервірую стіл, щоб допомгти Максу із їжею.

- Не турбуйся, я не голодний. Перекус по дорозі.

- Чудово, коханий пропоную поки ти поїсиш я буду розповідати, а потім поїм я, добре?

- Так, кохана - допомагаю Максу із їжею та починаю свою розповідь.

Розповідаю про Інну та те, що вона мені сказала, що зараз у готелі чекає на мій дзвінок. Що охорона тут і друг Макса займається збором інформації. Постійно слідкую за емоціями Макса, йому зараз не варто хвилювати, але я хочу, щоб він все знав. Так буде краще так він зможе нас і себе захистити. 

- Ну і справи - коментує мої слова Григорій.

- Моя хоробра дівчинка - тягнеться за поцілунком - ти найкраще що сталось в моєму житті - Макс вперше при комусь так відкрито говорить про свої почуття і це так щемко.