Розділ 22

В лікарні все відбувається дуже швидко, аналіз крові здала тепер через п'ять хвилин буде відомий результат. Як витримати хвилюючі наступні п'ять хвилин. Серце вистрибує з грудей, мені здається, що моє серцебиття чують всі, хто зараз знаходиться в коридорі. Макс це теж помічає.

- Маленька, ти чого? Все буде добре - накриває мої руки своїми та міцніше притискає до себе, ніби хоче забрати собі моє хвилювання.

- Максе, не люблю я ці лікарні, навіть сама атмосфера діє на мене нервуюче - поки не хочу казати реальну причину мого хвилювання, адже можливо через п'ять хвилин, уже через чотири, бо пильно слідкую за годинником та кабінетом, наше життя зміниться кардинально.

- А хто їх любить, я теж не хочу тут бути. Ще три хвилини і ми поїдемо звідси, куди далі бажаєш поїхати?

- Не знаю, ні про що не можу думати, окрім як результатів.

- Розумію, коли зі мною вперше трапився тиск і я опинився в лікарні не на жарт налякався, чекав, що скаже лікар. Уже намалював собі, що помираю, а бач, як виявилось все добре. Живучий.

- Ти що? Навіть не вздумай про таке думати, я не - бурхливо реагую.

- Шшш, маленька, мав тебе заспокоїти, а навпаки ще більше тебе розбурхав - лагідно гладить по спині мене. Його дотики відволікають від думок та заспокоюють.

Не встигаю відповісти, як відкриваються двері до нас виходить лікарка Оксана Валеріївна.

- Вікторіє, все готово. Прошу заходьте.

- Можна мені теж, я чоловік Вікторії - завмираю, бо не знаю, що сказати, мою реакцію помічає Оксана Валеріївна та допомагає мені. Чудово жінка. Розуміюча.

- Мені потрібно з Вікторією наодинці поговорити, а потім і Ви можете приєднатись до розмови - спокійно пояснює лікарка.

- Та зрозумійте, я не можу залишатись осторонь, коли - гнівається Максим

- Я все розумію, але послухайте, причин для хвилювання у Вас нема, це така процедура. Запеняю Вас - зупиняє рукою все, що хотів сказав Макс.

- Добре. Вікусь, я чекатиму тебе тут, ні про що не хвилюйся, я поруч буду - я бачу, як йому це не подобається.

- Дякую, милий - цілую легенько в губи та заходжу до кабінету. Гучно видихаю.

- Вікторіє, перейду одразу до справи. Ви вагітна - слідкує за моєю реакцією та далі продовжує - Вам необхідно стати на облік та пройти огляд, щоб глянути як розвивається плід.

-  Повторіть, будь ласка - дзвін у вухах заважає чітко почути.

- Вікторіє, дихайте. Ви вагітна. Мені покликати Максима?

- Ні, не варто, я не готова. Я не знаю, тобто Максим ще не знає - бубуню собі.

- Заспокойтесь, я так розумію, Ви будете народжувати?

- Так - відповідаю без жожних вагань

- Рада це чути. Щаслива дитина починається зі щасливої мами, тому геть жиніть ті хвилювання та насолоджуйтесь батьківством. Яке б не прийняв рішення Максим, хоча я особисто думаю, що воно Вам сподобається, Ви вже про своє рішення знаєте - її слова діють на мене заспокійливо.

- Оксана Валеріївна, дякую Вам. Я така рада, Ви не уявляєте - опускаю свої долоні на поки що плоский живіт, де доня або син.

- Ось тепер мені подобається Ваша реакція. Нумо кличте Вашого чоловіка, а коли сказати про вагітність Вам вирішувати. Тільки не затягуйте з цим. Повірте мені, як людині із досвідом.

- Я скажу наодинці. Сьогодні. А що мені зараз Максиму сказати?

- Залиште це мені. Побуду Вашою феєю.

- Дякую, Ви найкраща.

- Максиме, можете проходити - пропускає Максима до кабінету.

Максим швидко долає відстань, сідає поруч зі мною та вдивляється в моє обличчя. Зчитує мої емоції та не розуміє для чого ця таємничість.

- Що?

- Нічого, все добре - кажу та щиро посміхаюсь. Чомусь після слів, ви вагітна посмішку не вдається стримувати.

- Максиме, ось що. Вікторія повністю здорова, хвилюватись нема сенсу. 

- Тоді чому така таємничість? 

- Це такий протокол, наодинці спілкуватись із пацієнтом. Все я більше вас не буду затримувати. 

- Але - помічаю, що Макс щось підозрює.

- Максе, ходімо, я хочу на вулицю. Подалі від лікарень - не чекаючи відповіді підіймаюсь, Макс реагує переплітає наші пальці та залишаємо кабінет.

На дворі палюче сонечко, почуваю я себе чудово, завтра я вперше побачу наше диття, хочу поставити руку на живіт, але вчасно зупиняю себе. Ще не час, бо Макс все зрозуміє одразу. Вирішую сказати Максу ввечері, організувати романтичну вечерю при свічках та повідомити новину. Хочу, щоб все було красиво та святково.

- Максе, можливо погуляємось в парку, а потім купимо щось смачненьке і проведемо романтичний вечір? - зупиняюсь біля автомобіля, щоб загляну в очі Максу.

- Вікусь, що тобі лікарка сказала?

- Нічого нового, я здорова - не хочу обманювати Макса.

- Точно? - примружує свої красиві очі.

- Так - розпливаюсь в посмішці, бо думаю, що можливо наше дитя буде мати очі Макса. Подумки зупиняю себе, бо раптом Макс відмовиться від батьківства і лишень від однієї думки стає боляче. Намагаюсь приборкати свою фантазію та не картати себе, а дочекатися вечора, а далі як буде. Головне, що я для себе все вирішила.

- Вікусь, то що ти казала за романтичну вечерю? Бо я страшенно зголоднів, хочу почати з десерту - залишає поцілунки на шиї, вилицях, губах.

- Я теж, але спершу прогулянка. Без авто.

- Будь-яке твоє бажання.

Сідаю за стіл Макс буде з хвилини на хвилину. Після чудової прогулянки ми поїхали до супермаркету, Макс вирішив приготувати запечену рибу на гарнір запечені овочі, а на десерт вишневий пиріг. Від однієї думки я божеволію, як хочу спробувати. Поки Макс готував я прикрашала кімнату, багато свічок, романтична атмосфера. Макс вирішив, що потрібні квіти та вино, нашвидко одягнувся та поїхав, а я сиджу та намагаюсь приборкати хвилювання.

Відкриваються вхідні двері я автоматично припіднімаюсь, розгладжую легку сукню.

- Маленька, я швидко?

- Дуже.

- А що сталось, ти чому така бліда, щось сталось? - ставить вино та підходить до мене із квітами - Це тобі - простягає квіти.